Розділ 2. Віра

Через півгодини ми приїхали до ветклініки, яка знаходилася майже в центрі міста.

Ми припаркувалися біля самого входу до ветклініки, вийшли з машини та увійшли туди. Нас зустрічала молода жінка в бежевому тонкому халаті лікаря та джинсах. У неї була охайна стрижка та темне волосся. Це була саме та Ліза, про яку мама розповідала.

- Привіт. Так, бачу кішку, забираю, - сказала лікарка, забираючи її, і вона вийняла її з коробки та поклала на стіл, де буде проводитися операція.

Згодом лікарка покликала асистента, тобто помічника лікаря. Він теж буде допомагати лікарці оперувати кішку.

- Денисе! Йди сюди, готуй інструменти, помий руки, готуй операційну! Буде ще одна операція сьогодні!

Я здогадалася, що це був її чоловік і вони працюють разом. Допоки вона обслідувала кішку, Денис прийшов до Лізи. 

- Ти вже готовий? - запитала вона.

- Так. А, доречі, доброго дня. Я знаю, ви з нею знайомі, вірно? - запитав Денис.

Я та мама похитали головою.

- Це не ваша тваринка?

- Ні, ми знайшли на вулиці, - сказала мама.

- Які ви молодці! Ви допомагаєте безхатнім тваринам! Не хвилюйтеся, ми спробуємо допомогти, а зарегеструємо цю кішку на вас. Зробимо те, що від нас залежить. Ви згодні?

- Так.

Минуло кілька хвилин мовчанки, і Ліза промовила:

- Так, я бачу, що у цієї кішки великі відкриті рани. Зараз ми почнемо операцію в іншому кабінеті, а ви можете зачекати тут. Ось позаду є стільці, ви можете там зачекати.

Ми пішли до них та сіли. Я саджусь та дістаю телефон, щоб подивитися ютуб, тік-ток, та просто поспілкуватися зі знайомими.

                                                        * * *

Пройшло півтори години, але для нас час минув непомітно. Тільки подумавши про це, що вже пройшло багато часу, я побачила, що виходять Ліза з Денисом, викочуючи операційний стіл. Кішка лежала на стерильній пелюшці і я побачила, що на животі та спині був приклеєний стерильний пластир "Cosmopor-E"[3]. Про те, що вона стікала кров'ю нагадував лише вбраний кров'ю рушник понизу стола в судочку. Під час цього Ліза записала щось в своєму нотатнику, повертається до нас і каже:

- Тож, що я можу сказати, що стан кішки до операції був досить важкими. Ми бачили, що кішка поступово втрачала кров, і поранення та подряпини були свіжими. Якщо ви хотіли проігнорувати, то ще трохи, і кішка б померла від такої втрати крові. Дуже дякую, що ви це помітили і звернулися до мене вчасно! Ми зашили живіт, відновили дихання та кровопостачання, а також поставили пластир на всі розрізи, в основному на животі та спині. Спина також була пораненою. Вам так пощастило, що ви вчасно звернулися за допомогою! Я вас хочу, здивувати, що у кішки сталося диво, від такого пекла вона дивом вижила! Під час того, як ми відновлювали дихання, ми почули, що кішка то швидко, то повільно дихала, то взагалі не було чутно. Ми її врятували! Я вам тілько що сказала дуже гарні новини!

Нічого собі! Для мене це дуже гарна новина! Вони її врятували! Це ж таке щастя!...

- А... Ще, доречі, ви не хочете взяти кішку до себе? Ми їй також робили вакцинації, вона перевірена і нічим не хворіє. 

В нашому домі немає ніяких домашніх тварин. Останнім часом ми їх не заводили, остання наша тваринка померла аж 12 років тому. Це була собачка. Її звали Шустрик, і я не пам'ятаю чому вона померла.

- Ти хочеш мати тваринку? - запитала мама?

- Так.

Так!! Я буду за нею доглядяти, піклуватися! Я нарешті за стільки років ми будемо мати тваринку! На мою думку, кішки - це найкрасивіші та найграціозніші тваринки, який створив світ! Абсолютно так!

- Добре. Ви будете вперше заводити тваринку, так?

- Ні, в нас була собака і вона померла дуже давно, - засміялася мама.

- Ясно. Зараз я заповню дані для вашої тварини, - сказала Ліза, відкриваючи шухляду і дістаючи чистий бланк паспорта.

- Судячи з мого досвіду, їй десь 9 місяців. Ви згодні? - запитала нас Ліза.

Ми кивнули.

Пройшла хвилинна мовчанка.

- Так, клею наліпки вакцинацій, які ми зробили, секунду... І я зроблю помітку, що ми її простерилізували. А поки ви можете придумати ім'я, і ми внесемо його до паспорту. 

Я думаю.

- Швидше! - сказала мама.

Все ще думаю.

О! Придумала! Нехай її ім'я буде Амелія. Можливо, це від повної імені моєї подружки - Міла. Я їй обов'язково це розповім.

- Амелія, - пошепки сказала я мамі.

- Амелія, - сказала вона.

- Добре, красиве ім'я, - Ліза записала це в паспорт.

- Що ж, ми записали всі дані про цю тваринку, створили паспорт. А тепер, напишіть підпис, щоб підтвердити.

Мама пише підпис в паспорті.

І ось вона. Ліза віддає нашу кішку в контейнері-переносці.