Моя Амелія

Розділ 1. Віра

Я збираюсь прогулятися на вулиці.

Мене звати Віра, і мені 15 років. Звісно, в мене є друзі: 2 хлопчика і одна дівчинка - це мої друзі. Усі вони різного віку, точніше від 13 до 16 років. 

Друзів звати Паул, Міла та Богдан.

Почнемо з Паула. Йому 14 років. Він якось навчається, скажімо, так собі, але часто має гарні оцінки. 

Ми познайомилися 3 роки тому. Як ми з цього дізналися, у нього має невеликий, але крутий велосипед синього кольору. Кермо цього велосипеда дуже класний. Також велосипед розмальований маркерами, у нього було намальовано якісь тексти англійською мовою, і ще є наліпки.

Через півроку його батьки мають купити ще один велосипед йому на день народження. Батьки заробляють багато грошей. Але Паул ніколи не розповідав, де вони працюють. Говорить, що це секрет, і "таке говорять лише ненормальні люди".

Я рідко з ним переписуюсь в соцмережах як і зі всіма, але у Міли немає жодних соцмережей через батьківський контроль (ви дізнаєтесь трохи пізніше чому), але в неї є лише "телеграм" та "вайбер", але в телеграмі їй можна писати лише преміум-користувачам [1].

Про Мілу можна сказати те, що вона наймолодша з моїх 3 друзів. Їй 13 років. Вона гарно навчається, але лише через одну погану оцінку (6 балів), її батьки сварили. Причина цієї сварки і тієї оцінки було через те, що вона сиділа в телефоні. І тому, їй встановили батьківський контроль. 

Вона дуже рідко розмовляє зі мною, мовлячи, що в неї багато друзів з її класу та гуртків. На гуртках вона грає на фортепіано, малює та ходить на вокал. У неї все виходить: брала участь на конкурсах, отримувала багато грамот.

В неї є рожевий самокат. Вона постійно катається на ньому. На самокаті також є наліпки, але їх небагато.

А Богдан, ну... як, сказати, навчається погано. Двійшник! Хоча, він найстарший з моїх друзів і в наступному році він закінчує школу. Але в майбутньому він буде старатися бути відмінником, але в нього марно виходить, щоб це зробити.

У нього батьки теж непогано заробляють. Через декілька місяців вони мають купити йому гіроскутер. Але зараз у Богдана є поганий велосипед, казав що він пережив дуже багато несправностей та падінь. 

А от я - відмінниця. В майбутньому буду вступати в коледж в посаді кухаря. Я в майбутньому хочу стати кухаркою. Я теж ходжу до гуртків, часто я готую їжу. Це мене мотивує моє майбутнє.

Я також маю велосипед. Він у мене зелений, і там нічого не помальовано та приклеєно. 

Я часто виходжу на вулицю з друзями покататися на велосипеді, самокатах, грати у футбол та просто розважатися. В мене є дуже гарні спогади з цим.

А зараз я знову збираю сумочку на чергову прогулянку з друзями. На вулиці зараз тепла та осіння погода. Я дивлюся у вікно та бачу, як листя падають з дерева, яку хитає вітер. Але це не заважає провести приємний час. 

Виходячи з дому, я кажу мамі:

- До побачення! Я прийду через 2 години!

Ходячи по двору, я дивлюся на сад, на якому вже лежить немало листочків. Квітів в саду у нас небагато: різнокольорові хризантеми, орхідеї, чорнобриви і навіть гарна береза.

Я повільно підходжу до дверей, відкриваю їх. Згодом я виношу велосипед, на якому буду кататися з друзями.

Як тільки виходжу на вулицю, я бачу, що всі мої друзі просто стоять біля порогу мого дому.

Мої друзі відразу втрьох кажуть:

- Привіт!

- Нічого собі, троє як поназирають, як я виходжу. І стоять, як вкопані біля порогу! - сміючись, кажу я.

Напевно, вони дивились, як я виходила на двір. Декілька хвилин тому вони мене гукали, коли я їла пиріжки після борща. Моя мама іноді готує пиріжки з вишнею, з яблуками, з капустою та з полуницею. І я наїлася цими пиріжками, моя мама їх готує дуже смачно.

І друзі мене бачили, що я дивилася, як виглядає двір. 

- Боже мій. Що ж, поїхали на перегони? - запитую я, налаштовуючи велосипед.

- Давайте, по швидкому! - сказав Богдан.

- Ні, Богдане. Мій самокат таке не дозволить. Хоча, давайте, а чому би ні? - сказала Міла.

Решта моїх друзів сіли на велосипеди, і Паул заперетував:

- Ми будемо їхати по черзі. Богдане, ти перший!

Богдан прилаштувався, щоб виїхати.

- Раз! Два! Три!

І відразу друзі виїхали. Я теж виїхала, і як завжди, Міла виїхала останньою. Вона завжди в нас останню чергу щось виграє або доїжджає до місця, яке пропонує Паул.

Ми виїхали на ліву сторону. Паул закричав, що ми будемо їхати в тому напрямку до кінця вулиці.

Через 45 секунд ми нарешті на місці, і Паул говорить:

- Тепер буде довге коло. Ми будемо їхати з самого кінця до початку. Ви знаєте? Там зліва дорога буде знижуватися, і зліва є прямокутні камені.

Міла, Богдан і я відповіли:

- Так.

- Тож, Віра, ти будеш їхати першою, - промовив Паул.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше