РОЗДІЛ 12 "Майже від щирого серця"

Я  йду  на  ризикований,  відчайдушний  крок.   Я  виставляю себе  дурнем  перед підлеглим. Я  почуваюся  маніяком,  що відстежує  обрану  жертву.

—Ось  об’єкт  звертає  у  напрямку  ліфта. Зараз з’явиться  на  нульовому  поверсі. Попрямує  до  кафе, — начальник  служби  безпеки  для  кращої  вірогідності  проводить  олівцем  по  моніторі  комп’ютера,    на якому  рухаються  дві  чіткі  тіні  —  амазонки  та  Геннадія. 

Творчий  тандем,  дідько! 

Сестра  довго  не  поверталась  в  кабінет. Я  вирішив  проконтролювати  кожнісінький  її  крок,  переконатись  про місце  знаходження. Виявляється,  Даринка не промах.  У своїй спідничині   зуміла    затуманити  голову  старому  ловеласові  Артемовичу.  Хоча  не дуже він  і  старий. На кілька  років  старший,   але  це наразі не важливо.   Відчуваю,  доведеться  водити  дівчинку  за  ручку,  аби  дорослі  хлопчики   не вкрали мою  амазонку. 

— Дякую,  — коротко  кидаю  та  розвертаюсь   до дверей. 

— Повідомити,  коли  вийдуть ?

— Ні! 

Більше слів  немає. Тільки  біль  у   грудній  клітці,  що  стягує  душу  у  морський  вузол.  Я  закипаю! Мозок  відмовляється  логічно  пояснювати   подібний  стан  людини. Точніше,  прикрі  здогади   в’ються  зміями ,  але я  не  можу  визнати  фату  ревності. Я  не  можу  зізнатись  собі,  що запав  на  Дашку. 

Я  не вірю у  кохання   з  першого  погляду,  проте клята  симпатія  до дівчини  отрутою псує  свідомість.

 Повернувшись в  кабінет,  наливаю  собі  міцненького  напою.  Потрібно  розслабитись  і  прогнати    геть  фантазії  про  Кучеряву. Слід  пошукати  в  її  характері  погані  якості,  слід зайняти  роботою і  себе  і  дівчину. 

Склянка   застигає  в  руках,  коли  двері  різко  прочиняються  і  в  кабінет буквально влітає  Дашка  — розчервоніла,  збентежена,  і  особливо  зваблива. Червоні  вуста  ледь  розтулені, вони   просять  поцілунку,  вони  хочуть  бути  бажаними. 

 Всередині  мене  буря  просипається  з новою  силою. Це  ж Геннадій  витріщався  на  них,  мріяв  підкорити,  звабити.  А вона  мило усміхалася  і   вірила  черговій  байці  бабія. 

— Де документи?  — люто   запитую та  відсуваю  на край  столу    склянку.  — Чи  ти  заблукала?

—Ні,  я  знайшла  рекламний  відділ.  Геннадій  Артемович  записав    список   і  незабаром  принесе. 

—Особисто? 

— Сказав,  що так,  — нітиться  без п’яти  хвилин   працівниця. Вона  обережно присідає  на стільчик,  відкриває  блокнот,   залишений  перед  тим на столі,  і  наче  ненароком  заправляє  за  вушко    велике пасмо  кучерявого волосся. Очам  відкривається      красивий   вигляд  на  молочну  шкіру  та  ідеальний  вигин  шкіри. Неприпустимий   прийом  у стосунках  бос — підлегла. 

—      Я   чекаю звіт  на  восьму  вечора.  Сподіваюсь,  встигнеш.

— На восьму?  — відривається  від  свого  нехитро    заняття.  — А в  скільки  взагалі  закінчується  робочий  день?  У  розкладі  написано,  що остання  нарада  керівників секторів  призначена  на  п’яту. 

— У  нас  з  тобою  не  нормований  робочий  день.  Я  завжди  залишаю  офіс   о   пів  на десяту  вечора. 

—Ого! Ой,  вибач. Звісно,  я  знаходитимусь, скільки  потрібно.  Тільки  зараз  скасую  свої  плани.  Одну  секундочку. 

Дашка   підводиться,  щоб вийти  з  кабінету. 

— Можеш говорити при  мені. У  даній  ситуації,  якщо  вже  перебуваємо під  одним  дахом,  — я  театрально   підіймаю руки  догори,  — секретів  один від  одного  немає. 

— А якщо я  розмовлятиму  по  особистих  справах,  як,  наприклад,  зараз?

— До    нареченого  телефонуватимеш? 

 —   У мене  немає  нареченого. 

Тоді   не бачу  проблеми,  — я  стенаю  плечима  та рукою  вказую  на стілець, з якого  секунду  тому  зірвалась.

— А  ти диктатор. 

Вдаю,  що  не чую   компліменту.   З  головою поринаю  в   роботу,  перебираю  документи,  вивчаю   звіти  на  моніторі.  І  зі всіх  сил  намагаюсь  не звертати уваги  на   Дашку,  яка схилилась  над   телефоном і  зосереджено  набирає  у  ньому  текст. 

Сама  серйозність, сама  зайнятість.  Закушує губку  і   протяжно видихає. 

Телефон у  її руках  раз  по раз  оживає  сповіщенням  про повідомлення . 

—Ти працювати сьогодні   збираєшся?  — питаю  суворим  тоном. 

— Вибач,  але   подруга  розраховувала    зустрітись. А  ще розпитує  про  мій  перший  робочий  день.

— Другий,  —  вимогливо  виправляю.

— Так,  другий, —  погоджується.   — Щось  довго  Геннадій  шукає  документи. Ти йому  довіряєш?

— Дивне  питання.  Я  працюю  тільки  з  надійними  фахівцями. Донедавна  вважав його   одним  з найкращих. 

Коректно опускаю  повз   власну  думку  стосовно  захоплення  підлеглим  жінками.  Особливо  молодими   та  недосвідченими,  гарячими  і   жадібними  до   нових  вражень,  таких як  Дарина.   Поки  я  не  втручатимусь у  їхнє спілкування,  але  за нагоди  посталю  Кучеряву  на місце.  Якщо  бажає  досягти  висоти,  про  шури-мури  на  робі  необхідно  забути  назавжди.