РОЗДІЛ 10 "Контраст"

Я  дозволив Даші    побути вдома  та  повністю  прийти  в  норму.   На  щастя  алергія  виявилась  короткотривалою   та  без  шкідливих  для  організму наслідків. Мою сестру  виписали  на  наступний   день. Я  навіть  приїхав  забирати  горечко  цибулясте.

Сьогодні   вона  повинна  прийти  на  роботу,  сісти у крісло  навпроти  мого,  та  покірно  вбирати до голови  стратегії  розвитку   бізнесу.  Повинна,  але чомусь   запізнюється.  Нетерпляче  дивлюсь  на  годинник.  П’ять  хвилин  минуло  з  початку робочого  дня.  

Дурень,  і  навіщо чекаєш? 

Я  відкидаюсь  в  кріслі  та  блаженно   прикриваю  повіки.  Скільки  не бачив  димчастих,   бунтівних  очей?  Близько  50  годин.  Чому  не  зателефонував і  не поцікавився  її  самопочуттям?   Банально  не  вважав  за потрібне.  А чому  в  такому  разі  чекав  на  її  дзвінок?

— Я  шеф,  врешті-решт! 

«Вона  зобов’язана сповістити  про себе,  вона мій  консультант»,  — ця  думка  залишається  невимовленою  вголос,  бо двері  мого кабінету   тихесенько  прочиняються,  відкриваючи  зору худенькі  ніжки,  обтягнуті  чорною спідницею, в  яку  заправлена  ніжно-блакитна  блуза.  А  ще ці  симпатичні   ніжки, котрі  позбавляють  нормального  чоловіка спокою,  прикрашені  височезними  підборами. Їхня  власниця  виглядає  на  всі  сто  у діловому  стилі,  і  на  всі  двісті  у  звабливому  ракурсі.

— Привіт, шеф!  — зведена   сестричка, вочевидь  почувши  фразу, широко  усміхається   білосніжними  зубами. Мій  персональний  мучитель  за  сумісництвом.  Вона грайливо    сколихує  копою  кучерявого  довгого  волосся.  Спокійна,  розкута,   без величезних окулярів  на   крихітному  носику.   Дивовижний  контраст  між   дівчиною у   сірому  мішку,  яка   нещодавно  боялась  переступити  поріг,  і цією — сучасною,   сміливою представницею  прекрасної  половини  людства.

Без запрошення   вона  елегантно  простукує  каблучками  до столу,   вже за звичкою ставить  на  поверхню  сумочку, дістає  з  неї канцелярські  прилади. 

—  Обіцяю,  це моє  перше і  останнє  запізнення,  братику,  — чемно  вигинає  губки  та  падає у  крісло   навпроти.   Повітря  повниться  приємним  ароматом  моря,   свіжих тропічних  фруктів   та  її    жіночим  шармом. 

—  Ти  ліки  не припинила  приймати?  — запитую,   підозріло  подавшись вперед.   Дашка  — природжена  актриса,  але я   не власник  театру.  Поспілкувавшись    кілька  хвилин з  її  матусею, я   зрозумів,  що дівчини  живеться  не  легко  під крилом  такого  керманича  її долі  і  мав  вдосталь часу, аби  прийняти  тверде рішення:  я готовий  допомогти.  Та зараз сумніваюсь. Дашка  збирається  фліртувати? 

— Звісно,  ні. Я  чемна  дівчинка.   Вказівки виконую  вчасно  та сумлінно.  Ось,  переконайся  сам.

Поруч  блокнота  лягає   рожевий  органайзер   для  пігулок. 

— Я  почав  хвилюватись.

— Даремно.  Все в  нормі.  Я  можу  подивитись  розпорядок  дня  на  сьогодні  та  запитати,  що мені  не  зрозуміло? 

— Без  проблем.. Сходи  у приймальню  до моєї  помічниці й  розпитай. А ліпше подружись  з  нею. Вам   доведеться  тісно співпрацювати. 

—  Добре,  — коротко  кидає   та  рвучко підводиться  на  довгі  ноги.  Каблуки  знову вицокують  паркетом, а Даша  майже непомітно виляє  стегнами.  Красива  фурія.

Я  задумливо підпираю  підборіддя. Очі  невблаганно супроводжують   зведену  сестричку   до  приймальні й відвести  їх  не вистачає  сили  духу. Взагалі,  чоловіки  за своєю  природою  слабохарактерні стосовно  жінок,  тому  не відмовляю   собі   у  зайвій  можливості  помилуватись   витонченою  грацією. 

— Дірку  у  мені  просвердлиш,  — не  озираючись, кидає   на  ходу  нова  підлегла. У  голосі  дівчини  продовжують звучати грайливі   нотки,  тонкі  натяки  на  гру.

О,   ні, моя  люба амазонко!  У  стінах  мого дітища  ніхто  не  заводить службові  романи й  спроби  привернути   мою увагу чи  якимось іншим  чином  спровокувати  совість,  зазнають  ганебного  краху. А  щоб  непотрібні,  зайві  думки  не   муштрували  прекрасну  голівку,  її потрібно  забити корисною  інформацією.  І, здається,  я   обрав  напрямок  освоєння  невідомих площин.  Цікаво, якими іноземними мовами  володіє? Двері знову  прочиняються. 

— Зараз  поглянемо,    що  Ярослав Сергійович  запланував,  — мило усміхнувшись та  повернувшись із  текою  в  руках,   лагідно  вимовляє  губками — випуклими,   витончено  підведеними  матовою  помадою  пастельного відтінку.    Її руки  граційно  перевертають   аркуш  за  аркушем,    а  гості  оченята  бігають  з  рядочка  на  рядочок.    Зосереджена,  серйозна,  вона  робить  глибокі  вдихи, від чого гурди  підіймаються  під  тонкою  тканиною  шифонової  блузи. Пам'ять  вимальовує  картину у  квартирі,   коли я  увійшов у  спальню і  застав   дівчину  у  прозорій  сорочці  без спідньої  білизни.  Недоречний,  невчасний  спогад   змушує   завовтузитись  на  місці.

— Плануєш  щось  змінювати?  —   зводить  догори  брівку.  Даша  однозначно  зі   мною  грається,  зумисне  дражнить.  Підлегла  не повинна  так  себе  поводити стосовно   шефа.  Це зухвало,  як  мінімум.

— Сестричко,  іноземними  мовами  говориш?  — відповідаю  питанням  на  питання.   На  мить  вона  ошелешено  кліпає,  вочевидь,  обдумує  шляхи  відступу    або  можливі   підводні  камені.