РОЗДІЛ 9 "Сімейка"

— Подібна  реакція  організму  — рідкісний  випадок, але ви вчасно  звернулись. Вже  завтра  зможете забрати свою знайому  з клініки.  А сьогодні    ще  ставитимемо  крапельниці.

Сивочолий   лікар  підморгує  мені  на  прощання,  а  я  ладна  з головою  сховатись  під  білосніжне  медичне  покривало. Соромно  до  кінчиків  волосся!  У  місцях  контакту  шкіри  з  одягом я все червона,  покрита   пухирцями.   Ярослав  дивиться  на мене особливо  проникливо.  Та  звідки  я  могла  знати про алергію? Я  ж  хотіла  як  краще. 

Виголосивши   коротку  промову  про  необхідність   берегти здоров’я,  ескулап  полишає  сам  на сам  із  новоспеченим  шефом.   Гуров  стурбований,  його  обличчя   набуло  землистого   відтінку,  а  тінь  внутрішньої   злості  перекосила  вродливі  риси.   Чоловік  присідає  на  край  пастелі. Дивиться  чисто  у  вічі,  відверто  та  запитально. 

— Твоя  поведінка  мене  насторожує. Я  попрошу  батька  відправити  тебе  не  в  компанію  здобувати  неоціненний   життєвий  досвід,  а  до приватного  психіатра, який  навчить як  це  життя  цінувати.   Ти  хоч уявляєш, як  я  злякався? 

— Ти сам  хоч пройшов  обстеження?  Ти  ж   не міг  дихати від  цієї  речовини.

 Я  також  хвилююсь  за  Гурова,  бо через  мою  недалекоглядність він  міг  постраждати. Проте смію  визнати:   лестить  його піклування,  його  присутність  поруч і  його впевненість у  власних  силах.

— Зі  мною все  гаразд,  — хмикає. —  Мале  дурне  курча.   Можливо,  поясниш, чому  затіяла маскарад із  секонд-хендом?

Ось  і  настала  хвилина істини. Свої   помилки важко визнати,  ще  важче  у  них каятись  перед  людино,  яку  боїшся. Я  вже встигла  зрозуміти:  Ярослав   непередбачувана особистість,  самозакохана і    відповідальна  лише за власну  точку зору.   Від нього можна  чекати  будь-чого. Однак  моє  серце   вірить  в  щирість  брата. Принаймні  зараз  він  відкритий,  справжній  і  майже  рідний.  Я   заїдаю  нижню губу.  Вагаюсь  з відповіддю.  Відтягую  час. 

Двері  у  палату  із шумом  прочиняються.  На поріг  влітають  молодята  — моя  мама  і  його  тато. В  обох  на  обличчі  читається  переживання.  Мама  вочевидь  з  дому. У  домашньому  костюмі  та  кросівках  вона  по-особливому  мила  і  проста. Така,  яку    мріється  обійняти  та  пригорнутись.  Сергій Сергійович  символічно у   діловому  костюмі.  Складається  враження,   чоловік    знімає  його  виключно  на  ніч. 

— Даринко,  серденько,    що за  прикрість сталася?  Сергій  мені  коротко  пояснив,  а  я  замалим   від  нервів   розум  не  втратила,  — матуся  заламує  руки,  зводить очі  до стелі.   Я  прекрасно  тямлю,  що вистава  призначена  виключно  для  нареченого та  його  сина. Якби  ми  перебували у  стінах вдвох, мене  б  очікувала   гірка  плеяда  докорів  та  звинувачень  про  втрату  неймовірної  перспективи  зайняти  хорошу  вакансію  після  навчання.    І  лише згодом  поцікавилась     про самопочуття. — Лікар зателефонував  Сергієві  й  коротко  повідомив  про   подію. Я, наприклад,  нічого  не  розумію. 

— Не варто  засипати  Дашу   зайвими  питаннями.  Їй  потрібно відпочивати. 

Несподівано    мені  на  захист  стає Гуров-молодший. Тон його голосу  змушує  неньку  припинити    атаку   дочки.   Хлопець  галантно  простягає  руку   у  знак  привітання.    Я   слідкую  за  кожнісіньким  його  кроком,  за   змінами  на ідеальному  обличчі.  Зовні мій  новоспечений  брат   незворушний.  Проте  в  глибоких, бурштинових очах  лютує  крижана  зима. Тетяна  йому  зовсім  не  сподобалась, і  за  вдаваним спокоєм  ховається    неосяжна  ненависть. 

— О,  ти ,  мабуть,  Ярослав? Вибач,  я так  розгубилась,  що  не  привіталась   одразу. 

Хлопець  відсторонено  тисне   мамині  пальці. 

— А  ви,   розумію,  чергова  наречена   мого  батька?  — акцент  на   слові  «чергова»  звучить як  батіг у  повітрі  — шумно  і  різко.  — Приємно  познайомитись.

— Шкода,  що  за  подібних обставин.

— Татусеві  завжди  ніколи   для  власної   сім’ї,  тож  виключно  з його вини   майже рідні  люди  знайомляться  у  недвозначній  ситуації. 

Натяк  стосується  подій  у квартирі, коли я  принесла   випічку. Ярослав  любить  гірку, оголену  правду.   До  моїх  щік   припливає  кров. Стає  нестерпно   жарко, від  чого  руки  вкотре  вимагають  уваги.    

— У  нас  попереду   багато  часу. Впевнена,  знайдемо  можливість зібратись,  зустрітись,  посидіти  за  спільним  сімейним  столом.  Я,   наприклад,  яскрава  прихильниця   родинних традицій,  і  навчаю цього  дочку. 

— Мамо,  зараз дійсно  не час, — перебиваю   нікому  не потрібні вихваляння  і  розмови.  Та  ненька  не  припиняє   дивувати:

— Сергію,  сподіваюсь  сьогоднішня  прикрість  не вплине   на  умови  перебування  Дарини у  твоїй  компанії. Сталось  банальне   непорозуміння, 

Гуров-молодший  скептично  зводить  брови. Його  недовіра  та    неприязне ставлення  до  мачухи  зростає   з   кожною вимовленою  фразою. 

— А  з  Дашею  ми погоримо  щиро  вдома  і все    владнаємо. Ярославчику,  впевнена, сьогоднішній  інцидент  не повториться. 

— Не варто  перейматись  дрібницями,  —  хлопець  зло цідить  крізь  зуби.  —  Даша втомилась. І вам  дійсно краще  поїхати.