Телефон набридливо вібрує по поверхні столу. Одна рука тягнеться до гаджета, інша — жіноча та тендітна — переміщає її на талію своєї власниці, яка без жодних комплексів вмостилась попкою на цей самий стіл. Я в пастці. Сиджу, притиснувшись до спинки крісла. Відкочусь назад — рудоволоса бестія безсоромно впаде додолу, просто мені під ноги. Нічого не поробиш, доведеться миритись з милою ситуацією третього розміру, що ось-ось вивернеться на білий світ з глибокого декольте. Сашуля вигинається кішкою, млосно потягуючись на краєчку, на межі мого спротиву.
— Ярику, ми давно не бачились. Я розраховувала на веселішу зустріч.
— Потрібно було зателефонувати й запитати дозволу на побачення.
— Дозволу? — ображено дує губки. — Який ти грубіян!
Проте визнавши очевидне, не поспішає полишати квадратні метри мого дітища.
Взагалі Сашуля хороша дівчинка і вміла подруга, з якою можна поспілкуватись на будь-які теми в ліжку. А ще пробувати, оцінювати, повторювати. Ми знайомі із студентських років. Випещена донечка впливових батьків та я мали одне коло спілкування. Для спортивного інтересу інколи перетинались і після завершення навчального закладу. Перетинались, поки знайома не вискочила заміж за майже однолітка свого батька, бо багатенький дядечко врази примножив капітал її родини, і відповідно самої нареченої. Тільки одружені жінки мені зовсім не потрібні. Не в правилах поважних чоловіків вештатись за чужими законними спідницями. Шкода, дівчина вважає по іншому. Руки переміщаються на мою шию, а сама вона подається вперед, склавши губки бантиком.
— Колись нам було добре разом. Ми давно не бачились, тож легко могли пригадати класні моменти. І не тільки…
— Саш, припини. У мене терміновий телефонний дзвінок. Ти ж сама чуєш.
Знайома неохоче послабляє хватку, сплигнувши на довгі, рівні ноги, ледь прикриті у верхній частині яскраво-червоною сукнею. Височезні шпильки вицокують навколо столу.
— Даремно ти так, Ярославе. Шкодуватимеш.
— Люба, ти прекрасно знаєш мої правила. Досвід їх не змінює. Тож, — картинно розводжу руками. — Поплакатись в жилетку — будь ласка, я завжди радий. Але ні про який інтим мови йти не може. Я пас!
— Принциповий Гуров, — передражнює, проте не ображається. Плавною ходою дівчина направляється до виходу, а я, нарешті звільнившись, дістаюсь до гаджету. Екран світиться номером контакту батька.
Всередині неприємно холодить. Перед тим як відповісти, галантно проводжу дівчину. На диво, двері зачинені.
— Сподівалась на реаліті-шоу? — питаю, хмикнувши та повернувши ручку у звичне положення. Дівчина театрально хапає мене за краватку, дарує на прощання довгий поцілунок у щоку. З боку наша парочка виглядає на всі сто відсотків солодкою. В останній момент ковзаю поглядом у приймальну.
Дідько! Біля порогу кабінету з телефоном у руках застиг татусь, а біля нього несміливо переминається на місці, наче шкідливий кіт, який вкоїв щось підступне і свідомо розуміє свою провину, не хто інший, як моя люба, мила, скромна сестричка Даринка. Така непомітна, тьмяна і сіра у мішкуватому жакеті на худих плечах і бабусиних черевиках вуаля шістдесяті! Десь під скельцями величезних окулярів ховають глибокі, чисті очі, в полоні котрих можна втратити розум, а довге, кучеряве волосся зібране у незрозуміло що під чорною сіточкою. Стоп! Де войовничий макіяж, шкіряний топ і пірсинг в крихітному пупку? Разючий контрас між Даринкою і Дашкою, яку ледь не спокусив у своїй квартирі для інтимних зустрічей.
— Ярославе, — прокашлюється татусь, переймаючи мій бентежний погляд з дівчини на себе. — Ти чому не відповідаєш на дзвінки?
Очевидне питання у присутності довгоногої моделі в коротесенькій сукенці і з зазивним вирізом в районі декольте.
— До швидкої зустрічі, Ярику, — виспівує Сашка та, хитаючи стегнами й протягуючи мою краватку крізь пальчики, плавно полишає розгублену компанію. Батько дивиться осудливо, нова підлегла зирить на мене і водночас повз. Незворушна, неприступна і бліда як крейда. Нічого, сестричко, я знаю спосіб змусити щічки червоніти й палати маками.
— Я сподівався, ви передумали, — опановую збите серцебиття, знизую плечима й картинно змахую рукою, запрошуючи в середину. — Однак навідались, ласкаво прошу.
Першою в кабінет проковзує Даша. За дівчиною тягнеться шлейф … важких, дешевих парфумів, від яких у носі крутить, а на очі навертають сльози.
Ох, я не витримаю довго у присутності ароматного особистого консультанта. Виплигну у вікно з четвертого поверху, або її відправлю, списавши подію на виробничу травму. Небо!
Пчихаю голосно і часто. Навіть глибоко дихнути не здатний!
Я дивлюсь на самовдоволену фізіономію винуватиці світу пахощів, яка озирається по приміщенню, вдаючи святу простоту. Тільки оченята в мою сторону блим-блим.