РОЗДІЛ 2 "Два рідних серця"

Мій  татусь  ще той… представник   сильної статті! Злості  не вистачає. Міцно стискаю кулаки, аби  не вхопити  дівчину  навпроти за горлянку  та  гарненько  нею  не  трусонути.   Невинне   небесне створіння! А крилець  на спинці  не має чи  сховала  їх  під  шкіряною майкою?  Шумно видихаю. Спокійно,  Ярославе,  спокійно,  і  не витріщайся   на  пірсинг у  кругленькому  пупку. Цікаво,  як   взагалі  можна  було  його  туди помістити? 

Все!  Дихай!

—Ми знайомі?  — перепитую  суворим  тоном.  Вона нітиться,   плечі  опускають,   паперовий  пакет  шурхотить  під  долонями.  Нервує. Правильно  робить,  що  нервуєш,  мала   шахрайка.  Я таких як вона,  бідних і  нещасних,  любительок  тугих  гаманців   пристаркуватих  дядечок  добре знаю! Зневагу  у  моїх  очах важко приховати. Та і   не пробую.   Вкотре окидаю  її з голови  до ніг.    Симпатична, акуратний  носик,  губки  середньостатистичні,   і  бісики  в   сірих озерцях  неприховані,  дикі,  непокірні. Такій  палець  у  рот  не клади.  Мій  батько    має гарний  смак,  але щоб настільки  молодих обирати — у  голові   не вкладається.   Дочка   вона… Стоп чия  вона  дочка,  якщо добре  знає  моє ім’я.  Я  зовсім  заплутався.  А збирався  так  гарно провести  час   зі  знайомими.   Друг   Олексій  запропонував   сьогоднішній  день  прикрасити  яскравою присутністю  довгоногих моделей.  Побачивши  на  порозі  квартири,   яку  зазвичай  використовую  для вечірок та  інтимних   зустрічей,  цю (сестру — язик  не повертається  вимовити), я  прийняв  її  за  непоганий  варіант  для   одного побачення.  Затягнув  у квартиру,  щоб  менше  сусідка  баба Ніна  роздивлялась  події  на сходових  маршах,    почав  цілувати,  щоб  не витрачати  даремне  часу  на  порожні розмови  з   порожнім  мозком.   Та коли  зору  відкрився  шкіряний   костюм…  О,   екстраординарний,  незабутній  сюрприз.  І фігурка  під  ним  самий  смак.  Розмір  так  третій  в  долоню ліг  рівномірно,  щільно.  У принципі, як  люблю. 

— Заочно,  — ковтає слину  й  застигає у ваганні, розмірковує  чи варто продовжувати  розмову чи  ліпше  накивати  п’ятами.  — Твій  батько   розповідав    моїй  матері  й  мені. 

— Тобто,  твоїй  матері?  До чого  твоя мати  взагалі? 

Я  спокійна,  врівноважена людина.  Я   головний акціонер  великої транспортної  компанії,  я  прихильник справедливості  й  правди, я…

— Не потрібно  на мене  кричати.  Я всього   лиш принесла  їсти  Сергію Сергійовичу, — пищить  діва  у  костюмі  жриці,  можливо воїна, можливо  давньогрецької  богині.  Колись в  дитинстві я  дивився  фільм  про  Ксену, і,  здається,  ця дівчина  з  того  самого племені.  Не вистачає  для  повної  гармоні  лише  спису  і  металевих  обладунків.  — Він сам повинен   розповісти.  Так  буде  правильно.  Все я  пішла.

І пішла.  Принаймні  робить крок   до дверей,  та  я  наздоганяю  одним ривком,  обхоплюю вище ліктя   і  різко  розвертаю  обличчям.   Не розрахувавши  сили,  роблю боляче,  тому  що пакет   падає,  вона  опиняється  у  моїх обіймах,  я  відчуваю її тепло і  ловлю  губами  зойк. Крихітні  міліметри стримують  бажання  знову торкнутись    витончених пелюсток,  підкорити,  зробити своєю.   Моє чоловіче его  вибирається  назовні  у  непідхожий  момент.

Тіло реагує  на  неї  по-особливому  миттєво.  Очі   дівчини округлюються   до величезних  блюдечок,   а  я  нічого   не здатний  зробити.  Тому  повільно відпускаю  здобич,   відходжу  на  безпечну  відстань, прислоняюсь   до  холодної стіни,  аби хоч  трохи  збити  пил.

— Ти не вийдеш з квартири, поки я  не  почую  відповіді  на  свої  питання.  Наприклад,  найперше: ким  доводишся    Сергію? Які   між  вами стосунки? 

— Два.

— Що два?

— Це вже два  питання.

— Рахуй,  що поставлені  через кому,  розумнице.  Пояснюй  змістовно і  без феєричних   напрацювань 

— У мене  немає  жодних  напрацювань.   І я   не маю  жодного  права  розповідати  про   особисте  життя  твого   батька.  Мені час іти.  Я  запізнююсь. 

— Нічні  клуби  у  цю пору  закриті, щоб   виляти у  них сідницями.   Звісно,  лук   в самий  раз,  але не  боїшся  попастись  правоохоронцям? Хоча,   ні, у  тебе  є  халатик,  — відверто  глузую  над  похнюпленою  шахрайкою. Вчинок  не  достойний  солідного  чоловіка,  і  боляче  робити я  не звик. Проте  дівчина  викликає  бурю  змішаних емоцій,  підсвідому  ненависть  і  злість. 

— Я  не  ходжу  по  нічних клубах,  оскільки  не  маю  на  розваги  часу.  Тобі цього не  зрозуміти. 

Важко   видихаю. Мені  попався  міцний  горішок.  Мимоволі  милуюсь   рівненькими   ніжками,  що   визирають у  розрізі   плаща. Вловивши   заборонену  цікавість,  дівчина  сором’язливо  загортає  поли  верхнього одягу  та   дужче нітиться.  На фоні картини  маслом я  виходжу  противним монстром,  що  крає безневинне ягня.

— Не роздивляйся.

— Боїшся, зурочу?

— Не для  тебе мама квіточку  ростила.

— Я не зазіхаю  на… Одним словом,   не уникай  питань.  

Дівчина  скептично  хитає  головою, мовляв,    розмова  заходить  в  глухий  кут,  а  з  моїм винятковим  цинізмом  годі  змагатись.  Вона  міцніше притискає  пакет і не  знає  куди відвести  погляд. 

— Ярославе,   просто  набери тата, спокійно  з  ним поговори і сам  все  втямиш.   Дозволь  піти. Про  події кількахвилинної давності  не  згадуватимемо в  цілях спільної безпеки і  лояльності  один   до одного.