Глава 14.1

ГЛАВА 14

Коли Алекс повернулася на ранчо, там на неї чекав дуже неприємний сюрприз. У вітальні Фарнсворт про щось сперечався з незнайомкою – довге вибілене волосся, надто відкрита джинсова сукня, яка не пасувала до солом'яного капелюшка… жінка здалася Алекс схожою на когось.

— Я приїхала за своїм сином! — пронизливо крикнула жінка.

Алекс притулилася до серванту, розглядаючи її. Було в ній щось неприємне, огидне. Немов гадюка шипить.

— Алекс! — Фарнсворт обернувся до невістки. — Ти уявляєш, ця тварюка вимагає, щоб Адам повернувся з нею до Нью-Йорка! Мабуть, нема кому купувати їй віскі.

— Джессіка? — Алекс, граючи батогом, наблизилася. — Як ти посміла з'явитися тут — після того, скільки розчарувань принесла всій родині? Тобі не здається, що єдине, що ти повинна зараз зробити, – це підняти свою дупу з нашого дивана і викотитися геть! Адама немає, він гостює у своїх старих друзів. Тобі нема чого тут робити.

– Та хто ти така, щоб вказувати мені?

– Я та, з ким тобі краще не зв'язуватися!

— Що за крики? — Майкл увійшов до кімнати, тримаючи в руках книгу. Спокійно почитати, здається, в цьому будинку нереально. Завмер, побачивши гостю. Вона сильно змінилася — обличчя зів'яло, під вицвілими очима мішки і зморшки, і занадто помітно, що Джессіка багато п'є. — Що ти тут робиш?

— Я хочу побачити свого сина! І я нікуди не піду, поки не побачу його.

— Та як ти взагалі наважилась з'явитися в цьому будинку після всього, що було? — Шрам над губою Майкла побілішав від гніву, і він замахнувся, немов хотів вдарити Джесіку.

Та з вереском сховалася за Фарнсворта.

— Вгамуй свого сина! Він анітрохи не змінився! Дикун! Саме тому я тоді вибрала твого батька — але тільки ти досі з цим не змирився!

— Та чхати мені на тебе! І на твої пояснення! — Майкл ледь стримався, щоб не схопити цю шльондру за комір і не викинути у вікно.

— Яка ж тварюка тільки! — Алекс нервово пересмикнула плечима. — Ти чула, що тобі сказали? Ніхто не радий тобі в цьому будинку, який ти колись зганьбила!

Фарнсворт не без зусиль відірвав від себе чіпкі руки Джесіки і різким рухом відштовхнув її. Та похитнулася, ледь не впавши.

— Ви ще пошкодуєте! Ви всі пошкодуєте! Я нікуди не поїду без Адама!

Майкл схопив її під лікоть і потягнув до виходу. Джессіка пручалася, кричала, раз у раз намагалася вдарити його, але він вивернув їй руки, протягнув через весь будинок і ледь не зіштовхнув зі сходів — але вчасно підскочила Дейзі і повисла на ньому.

— Даремно ти його втримала, — похмуро сказала Алекс, дивлячись, як, лаючись, йде геть несподівана гостя. — Я б ще й стусанами гнала цю курку до самого кордону штату!

— Мамо, невже вам потрібні неприємності? — Дейзі заступила Алекс дорогу, ніби боялась, що та зараз виконає свої погрози. — А якщо вона потім звернеться до поліції? Невже ти хочеш зв'язуватися з ними?

— Дівчинка має рацію, — відгукнувся Фарнсворт. — Пропоную забути про Джес, як про страшний сон.

— Наскільки я знаю цю гадюку, вона не дозволить нам цього. — Майкл з силою втиснув кулак у стіну. Алекс зустріла похмурий погляд свекра. Він явно був згоден із сином — надто добре вони пам'ятали, хто така мати Адама.

– Що ми скажемо Адаму, коли він повернеться з ранчо Сандерсів? – озвучила хвилююче всіх питання Дейзі.

Але відповіддю їй була тиша.