Глава 10.3

За півгодини Майкл і Фарнсворт сиділи в бібліотеці й намагалися усвідомити, про що верзе цей дивний нахабний тип, який приїхав із Дейзі на ранчо. Двері в кімнату довелося замкнути, бо Алекс і Саманта ні в яку не хотіли йти, залишивши чоловіків наодинці з Адамом — досі було чути з відчиненого вікна їхні обурені голоси.

Вони вирушили з дітьми на прогулянку — але чоловікам довелося докласти для цього чимало зусиль. Алекс на прощання крикнула Майклу, що його тільки те, що Адаму більше років, ніж вона з коханим знайома. Усвідомити, що хлопець не знає, хто з Трентонів його батько, не виходило ні в сестер, ні в самих чоловіків.

— Як таке може бути? — дивувався Майкл, ходячи кімнатою зі склянкою віскі в руках. Він не пив напій, але чомусь запах алкоголю заспокоював.

Майкл добре пам'ятав Джессіку Сміт — високу яскраву білявку з льодистими блакитними очима і пухкими губами, яка свого часу так і не змогла визначитися, хто ж їй із Трентонів подобається більше. Після того, як Майкл застукав її під своїм батьком у цій самій кімнаті, то втік на війну, намагаючись в джунглях Азії вбити свої почуття до довгоногої красуні.

Йому це вдалося.

І ось минуле увірвалося в цей дім разом із темнооким хлопцем, який стверджує, що він — чи то син Майклу, чи то брат.

— Як виявилося, й таке буває у світі. — Адам сам налив собі віскі — в цій метушні пропозиція Фарнсворта випити так і залишилася просто пропозицією. — Думаєте, мені легко було це все прийняти? Усе дитинство я вважав себе нагуляним байстрюком, поневіряючись із матір'ю-пиячкою невеликими містами та змінюючи школи. У мене навіть друзів ніколи не було! Куди б я привів їх? У брудний трейлер? І що б вони побачили — постійно п'яну матір? Поки ви тут ікру їли і пили французькі вина, я підробляв вантажником або продавцем у забігайлівках! А потім... — Він перекинув склянку, і рука його злегка затремтіла. — Потім я знайшов юнацький щоденник мами, де вона в подробицях описувала свої пригоди з вами двома! Якщо цікаво, я взяв цю гидоту із собою, можете почитати потім.

— Але хіба там було написано, що ти — син одного з нас? — запитав Фарнсворт, з жалем дивлячись на хлопця.

— Ні. Але я порахував дати, і за ними виходить, що це саме хтось із вас. У щоденнику написано, що більше вона ні з ким у той період не спала. Я розумію, що це слабкий доказ, враховуючи те, що вона була хвойдою, але це все, що я знаю.

Адам завмер біля вікна, із заздрістю дивлячись на дітей, які сиділи біля ставка, — прийомний син Фарнсворта дбайливо поправляв покривало на візку з близнючками, а Саманта й Алекс про щось галасливо сперечалися. Обидві доглянуті, красиві, з укладеним волоссям і легким макіяжем, у модних сукнях із широкими спідницями — його мати ніколи не була такою, як ці жінки. Його мати завжди яскраво фарбувалася, вибілювала волосся й носила міні-спідниці. Його мати постійно приводила додому далекобійників із грубими голосами — бородатих, пропахлих пивом і смаженою картоплею. Його мати ніколи не дбала про нього. Навіщо він приїхав сюди? Щоб побачити те життя, яким ніколи не жив і жити не буде? Щоб переконатися у власній нікчемності?

— Можливо, це все правда, — сказав Майкл, підходячи до нього. Він помітив, яким поглядом Адам дивиться на дітей. — Я думаю, що найкращим варіантом виходу з цієї ситуації буде тест на батьківство. Тоді ми точно знатимемо, чий ти син.

— Не знатимемо. Бо є один нюанс, — відгукнувся Фарнсворт. — Текст покаже, що він наш родич, але не зможе відповісти на запитання, хто ж із нас батько.

— Давай вирішувати проблеми в міру їх надходження, — стримано відповів Майкл. — Адаме, ми можемо поїхати в лабораторію сьогодні ж.

— Без проблем, — знизав той плечима. — Поїхали. Прямо зараз.

Повернувшись із лікарні, Адам попросив у Трентона-старшого дозволу покататися на коні. Фарнсворт був приємно здивований, що хлопець навчений верхової їзди — виявилося, колись він із матір'ю жив у Техасі, на одному з сусідніх ранчо, і там хлопчиська навчив кататися один зі конюхів.

Взагалі, дивлячись на Адама, ні в Майкла, ні в його батька не виникало сумнівів, що він — їхня плоть і кров. Надто вже схожими були їхні звички, навіть хода і манера стискати губи в тонку лінію, навіть поза, в якій він розвалювався на дивані, була така ж, як у них. Та й риси обличчя — різкі, грубуваті, немов би висічені з граніту, з характерними індіанськими вилицями, — свідчили про те, що це трентонівська порода. Аналізи вони вирішили зробити радше для того, щоб точно переконатися в цьому. І щоб ніхто не зміг сказати, що Адам — самозванець.

Фарнсворт навіть зізнався Майклу, що радий такому повороту, — знайти на старості років ще одного сина було для нього приємною несподіванкою. Чомусь Трентон-старший був упевнений, що Адам — це його син, а не Майкла.

Той не сперечався — йому взагалі було байдуже, зараз він думав тільки про Алекс і доньок, йому навіть здавалося, що почуттів для когось іще в його серці просто не може бути. Майкл щиро сподівався, що Адам — його брат. Або взагалі чужа людина. Дивлячись на хлопця, він не відчував нічого, окрім глухого роздратування, змішаного з байдужістю...

Майкл стояв біля вікна, дивлячись за батьком і... братом, які йшли до стайнь. Стало смішно — від того, що він навіть не знає, як називати Адама. А може, той узагалі пройдисвіт? За тиждень, коли прийдуть результати аналізів, вони все дізнаються. Точніше, майже все. Лише зрозуміти — чий саме він син, залишається проблемою. А біс з цим, головне – якщо це їх порода, то непогане буде поповнення їх великого галасливого сімейства. Он як Трентон-старший задоволений.