Глава 9.3

...Cante hondo — найдавніший самобутній та імпульсивний танець — вибухнув кастаньєтами та гітарними переборами, а рвучкі рухи Алекс, її гра з сукнею одразу привернули увагу відвідувачів. Танцюючи, вона наблизилася до чоловіка і забрала в нього свою шаль.

Танець пристрасті, танець іспанської спокусниці Кармен — він якнайповніше виражав волелюбність і темперамент Алекс, її чуттєву натуру. Шаль її то закручувалася навколо тіла, підкреслюючи тонку талію, то спадала з плечей, і Алекс здавалася в ці моменти красивим бентежним птахом... Горда посадка голови, величавість і хвилеподібні рухи — чуттєві, пестливі.

Майкл не міг відірвати очей від дружини, розуміючи, що це сповідь його Алекс — сповідь-бажання про те, що вона жадає залишатися вірною своїм ідеалам і принципам, сповідь-спогад про боротьбу за місце під сонцем. Алекс колись хотіла довести всьому світові свою незалежність і самодостатність, і тепер вона нагадувала Майклу про це, граційно кружляючи з шаллю в руках під звуки іспанської гітари.

Різкий поворот, дрібний стукіт підборів, червона піна спідниць і прозелень небезпечних очей дикої кішки... Сплеск емоцій, граційність пантери — танцюючи фламенко, Алекс показувала всі свої емоції, що терзали її цей рік, всю тривогу, всю тугу та розпач...

Останні акорди злетіли до стелі переляканою зграйкою птахів, а Алекс раптом усвідомила, що залишилася на танцмайданчику на гордій самоті, і десятки очей — захоплених, вражених — слідкують тільки за нею.

Важко дихаючи, вона завмерла, немов злякавшись і не бажаючи бути в центрі уваги, але в цю мить побачила поруч чоловіка. Сильні руки Майкла різко розвернули Алекс, і його вимогливі губи під грім оплесків і свист глядачів впилися в губи дружини пристрасним голодним поцілунком.

Алекс відірвалася від нього і хрипко продекламувала, ледь задихаючись від нестачі повітря:

— Починає тужити

Гітара.

Б'ються шибки

Під ранок дзвінко.

Починає тужити

Гітара.

Неможливо крик придушити,

Та нечутний

Її дикий стогін.

Монотонно, приречено

Плаче, над водою солоною скиглить.

Вона плаче вітрами й пургою,

Снігом білим та й над бідою.

Неможливо крик придушити,

Її плач,

Що луною літає.

Її плач —

Як камелії ніжність,

Що цвіте у пустелі гарячій,

Де пісок лиш благає про милість.

Її плач —

Як стріла без цілі,

Вечір — ранку позбавлен навіки.

І той птах, що мертвіє

на гіллі.

О гітаро,

Ти ранила серце,

Як п'ять гострих пекельних кинджалів!..

— Браво! — почувся поруч саркастичний дівочий голос — він пролунав глузливо, отруйно, з погано прихованим знущанням. — Браво!

Алекс поривчасто обернулася і ледь не впала, підвернувши ногу. Майкл підтримав її за лікоть, з не меншим здивуванням дивлячись на Дейзі, яка стояла на краю танцмайданчика поруч із темноволосим хлопцем у дешевій сорочці та простих джинсах. Він стояв, з кривою посмішкою дивлячись на те, що відбувається, перекинувши за спину шкіряну куртку. Щось у його обличчі, у позі здалося Майклу знайомим, але він не зміг згадати, де міг бачити супутника падчерки.

— Дейзі! — скрикнула Алекс, кидаючись до неї. — Де ж ти була? Ми так сумували!

— Неважливо, все це вже неважливо... — холодно посміхнулася та, поспішно ухилившись від материнських обіймів. В очах промайнули злість і презирство. — У нас тут невелика екскурсія Техасом, я навіть не очікувала, що зустрінемося в придорожньому барі. Добре танцюєш, хоч вже і стара бабця!.. Адаме, нам зараз краще піти, моя матуся та ще інтриганка, вміє зіпсувати і вечір, і навіть життя... Не маю ні найменшого бажання її бачити.

Не встигла Алекс нічого сказати, як Дейзі вчепилася у свого супутника і поспішно покинула з ним клуб. Він озирнувся наостанок, дивним поглядом окинувши Майкла. Ніби знав того. І ненавидів. Так, в його темних примружених очах Алекс побачила таку шалену ненависть, що ледь не кинулась за хлопцем, щоб дізнатись, що сталось.

— З віком вона дедалі більше схожа на тебе, змирися з цим, — спокійно констатував Майкл, розуміючи, що настрій Алекс безнадійно зіпсовано і танці закінчено.

— Я втрачаю свою доньку... — Алекс насупилася, дивлячись услід Дейзі, що розчинилась зі своїм другом у тривожній безвітряній ночі. — Але я не дозволю їй занапастити свою молодість — надто дорого я свого часу заплатила за легковажність, з якою пропалювала життя в її віці. І досі я плачу за цими рахунками...