Глава 7.2

Майкл дбайливо ніс доньок, і, незважаючи на прохання батька і дружини, не давав їх нікому. На ранчо йшло звичайне життя — конюхи водили коней двором, кричали птахи, і димне марево тремтіло над чахлими пальмами.

— Я сам упораюся! — Майкл зачекав, поки батько відчинить вхідні двері. — Вони мої, усім ясно?

— Гей, а як же я? Я що, інкубатор? — з удаваним обуренням відгукнулася Алекс. Утім, вона не наполягала на тому, щоб самій нести дітей. Їй загалом дуже навіть подобалося, що в Трентоні проявилося шалене батьківське кохання — зважаючи на все, він не буде засмучений, якщо вона спробує перекласти частину обов'язків із догляду за малечею на нього. Звісно, після повернення до Лос-Анджелеса, вони наймуть няню, бо Алекс і так покинула свій концерн більш ніж на півроку. Мейсон зі справами справлявся, але при цьому ставав дедалі жадібнішим, і вона переживала, що ще рік такого життя, і він вимагатиме половину акцій. Але поки що Алекс і Майкл вирішили з ранчо не їхати.

— А ти — відпочивай! — Майкл поцілував дружину у скроню і присів, щоб маленький Ріккі, який уже цілком освоївся в сімействі Трентонів, зміг подивитися на сестричок.

— Красиві, — схвалив хлопчик. — Тільки однакові.

Фарнсворт розреготався від його прямолінійності й подумав, що Річард, незважаючи на те, що за народженням не належить їхньому клану, виросте справжнім Трентоном.

— Дивно, що Хантер і Дейзі зникли, — задумливо сказала Алекс, відійшовши до вікна. Покоївки накривали святкову вечерю, з криками й улюлюканням гасав їдальнею Ріккі, час від часу починали плакати її малятка, але в цій метушні Алекс не вистачало своєї улюбленої доньки. Чому вона не приїхала? Адже знала, що її сестер сьогодні виписують — днями вона дзвонила, запитувала про їхнє здоров'я, але голос її був сухий і холодний. Спочатку Алекс не надавала значення дивній поведінці Дейзі, списуючи все на її сварку з нареченим. Але час минав, Вільям кудись поїхав без пояснень, її норовлива дочка теж зникла... З часом вона дедалі більше нагадувала Алекс її саму в юності, у доньці проявлялися всі її найгірші риси — істеричність, схильність до самоти й небажання підпускати до себе людей. Що старшою ставала Дейзі, то більше віддалялася вона від матері, і Алекс розуміла — якщо донька вирішить звести навколо себе кам'яну стіну, як вона сама колись, то нікому не вдасться зламати цей захист.

Поки Дейзі сама цього не захоче.

— Вільям дзвонив днями, — відгукнувся Майкл, нарешті передавши доньок Фарнсворту і Семмі. Він підійшов до дружини й обійняв її, поклавши голову їй на плече. — Він ніде не може знайти свою наречену-втікачку — ось уже кілька тижнів. Це все дійсно дивно.

— Я переживаю, Майкл, я дуже переживаю. Чому вона поїхала? І куди? — у голосі Алекс почулися сльози. Вона ледь стримувалася, щоб не розридатися. — Я відчуваю, що з нею щось відбувається. Щось недобре.

— Він знайде її, — заспокійливо сказав Майкл. — Я впевнений у цьому.

***

А в цей час, поки на ранчо Трентонів святкували виписку з лікарні її сестер, Дейзі люто тримала на педаль газу, з силою втискаючи її в дно автомобіля. Кусала губи і ковтала злі сльози, не помічаючи пейзажів пустелі Мохаве, прорізаної мережею сухого русла, що проносилися за вікнами. Ця спекотна місцевість вирізнялася спокійною витонченою красою і лише інколи спалахувала після дощу яскравими фарбами — і тоді здавалося, кактуси вкриваються восковими квітами за ніч, але вранці так само швидко ці бутони висихають, засипаючи кам'янисту землю сухостоєм.

Дейзі дивилася у вікно і намагалася ні про що не думати.

Навколо височіли піщані наноси, дюни, кам'янисті уступи, раз у раз траплялися сухі водотоки й арройо — яри і вибоїни, що поросли гіллястими чагарниками пухнастого мескита з яскраво-жовтими квітами. Простягалися зарості снігової гречки, шавлії та юки, звані ще «іспанським кинджалом»...

З-під коліс синього мустанга клубочився пил, і Дейзі здавалося, що вона намагається втекти від самої себе. Чи вийде? Помаранчеве марево на горизонті тремтіло перед нею в пелені сліз, що напливала на очі. Минуло вже три тижні, як вона їздить трасами Каліфорнії, намагаючись забутися в дикій гонці. Вона немов хотіла втекти від кошмарних спогадів. Так, вона знала, що Вільям був закоханий у її матір, але вона повірила їм, коли вони говорили, що все давно скінчено. Вірніше, як стверджував її наречений, нічого ніколи й не починалося. Він нібито завжди розумів, що Алекс не для нього, а вона завжди була вірна своєму Майклу. І та історія скінчилась, не почавшись.

І Дейзі вірила їм.

Наївна! Вона різко крутнула кермо, з'їжджаючи з дороги, відчуваючи, що якщо зараз не зупиниться, то влетить у найближче дерево. Упала на схрещені на кермі руки й розридалася — відчайдушно, зло. У цей момент їй хотілося вбити кого-небудь або померти самій. Весь час перед очима стояла ця сцена — Алекс і Хантер в обіймах. Як підло! Підло!..

Дейзі перестала плакати, коли над обрієм зависла вогняна куля сонця, яке йшло на спокій. Стало холоднішати, і вона накинула хутряну пелерину — ті, хто думають, що в Каліфорнії завжди спекотно, помиляються. Ночі в пустелі страшенно холодні.

Білосніжна лисиця вигідно відтіняла темне волосся, розпущене на плечах, але Дейзі засмучено думала тільки про те, що якщо вона не встигне дістатися до найближчого мотелю, то доведеться спати в машині. А вночі в Мохаве небезпечно і можна замерзнути. Але не холод лякав її, а браконьєри.