Глава 6.2

Хантер занадто добре її знав. І було дуже шкода, що Дейзі та Майкл не зрозуміли його того дня, коли Алекс відвезли на операцію. Але пояснювати і доводити щось він не збирався. Що сказано — те сказано. Якщо вони думають, що він чортів егоїст — це їхнє право.

— Ти маєш рацію, Вілл, ти маєш рацію, — раптом відгукнулася Алекс, — усе, що відбувається, — моя вина. Я в юності була дурна та нерозбірлива... Але я змінилася! Розумієш? Я намагалася бути Майклу хорошою дружиною!

— Ну, він же приїхав, — заспокійливо сказав Хантер, відпускаючи її. — Тобі нема про що хвилюватися. Повір мені, всі ці місяці він або пиячив, або когось рятував у Латинській Америці. Не може такого бути, щоб у нього з'явилася інша жінка. Він занадто сильно кохає тебе.

Алекс вдячно посміхнулася й обійняла його.

— Спасибі тобі... Ти, напевно, єдиний, хто може сказати мені правду. Решта воліють промовчати, аби не образити... І я дуже хочу тобі вірити.

На порозі палати з'явилася Дейзі, почувши останні слова матері — про довіру до Хантера. Вона розгублено дивилася на обійми свого нареченого й Алекс і мовчала, здивовано піднявши брови. Слова застрягли в горлі, вона судорожно притиснула до грудей сумочку, а очі закрила пелена сліз.

— Повір мені, — почувся хриплуватий голос Хантера.

— Ти так думаєш? — Алекс з надією глянула на нього, не помічаючи доньки. — О, Вілл, іноді ти дратуєш мене, і я готова тебе прибити, а іноді ти такий милий, такий добрий зі мною!

— Знаєш, іноді я думаю, а що було б, якби ти свого часу зустріла мене, а не Трентона? — раптом зі сміхом запитав Гантер, і вона теж засміялась, відсторонюючись від нього. — І я розумію, що це просто чудово, що в нас нічого не склалося. Ти нестерпна, Алекс. Ти зіпсована до мозку кісток.

— З нас вийшла б жахлива пара. Хоча твої м'язи й очі гідні того, щоб у них закохатися! — здавалося, цей безневинний флірт забавляє Алекс. Занадто багато всього сталося останнім часом, і ця жартівлива перепалка підняла настрій їм обом.

...Але не застиглої на порозі Дейзі, яку все ще ніхто не помічав. Вона затиснула рот долонею, щоб не закричати, і відступила назад.

Крок, ще один, і ще. Поривчасто відвернулася, щоб не бачити Алекс і Хантера, кинулася коридором... Як вони могли!.. Найближчі люди — брехуни. А мама... Не встигла вона розродитися, а вже обіймається з нареченим дочки!

...Сміх Алекс стих, коли Дейзі зникла за поворотом.

А в палаті продовжилася розмова Алекс і Хантера, які так і не помітили, що біля дверей стояла Дейзі.

— Це все добре, але що ж мені робити з Дейзі? — зітхнув Хантер. — Я люблю її, Алекс. Але чомусь вона не розуміє мене, вона стала такою підозрілою, у всьому бачить підступ.

— Може, це через те, що ти відклав весілля? — припустила Алекс. — Вона так чекала цього дня! І через мене...

— Але що б це було за свято? — перебив її він. — Без Майкла і з мамою нареченої, яка ридає через це та мріє його прибити...

— Я думаю, якщо ти скажеш їй, що хочеш одружитися якомога швидше, вона заспокоїться.

— А знаєш, ти маєш рацію. Я поїду на ранчо і скажу їй, як сильно кохаю її.

— Ось і правильно. Не варто руйнувати ваші стосунки непорозумінням і сварками.

Хантер поцілував її в щоку і рішуче піднявся.

— Ти справді змінилася. І я сподіваюся, ви з Майклом вирішите всі ваші проблеми. Він усю ніч сидів біля твого ліжка, і вранці Дейзі вмовила його поїхати трохи відпочити, але я впевнений, скоро він буде тут.

Він вийшов і прикрив за собою двері.

Алекс розслаблено відкинулася на подушки, намагаючись заспокоїтися. Вона все ще злилася на Майкла через те, що він не повірив їй у цій безглуздій ситуації з фотокартками. Але розмова з Хантером допомогла — він остаточно переконав її в тому, що Майклу ніхто більше не потрібен. Тільки вона.

Дейзі мчала сходами, і світлі стіни лікарні, обвішані картинами, розпливалися перед її очима в пелені сліз. Вона зіткнулася з кимось, не відразу усвідомивши, що це вітчим. Здалося, що з розмаху врізалася в скелю.

— Гей, мала, що сталося? — стурбовано запитав Майкл. — Щось з Алекс? Чи з дітьми?

— Ні, з нашою незрівнянною матусею все гаразд, — уїдливо відгукнулася вона, витираючи сльози.  — Краще не буває! Праві були ті, хто казав, що вона ніколи не зміниться! Ненавиджу її!

Дейзі відштовхнула Трентона і побігла вниз, голосно стукаючи каблучками. Зачепилася сумкою за перила, чортихнувшись, смикнула за ручку, ледь не відірвавши її, і знову помчала сходами.

Майкл здивовано дивився їй услід — вони з Алекс що, встигли посваритися? Потім поспішно кинувся до дружини, дивуючись, що ж могло статися. Влетівши в палату, побачив роздратовану, нервову Алекс. Повіки опухли й почервоніли, а хвороблива худорба й блідість робили її схожою на в'язня концтабору.

— З'явився? — випалила вона, зло блиснувши очима.

— Може, ми поговоримо як цивілізовані люди? — запитав він, підходячи ближче. — Алекс, я винен, я дуже винен перед тобою. Але скажи — чому ти не говорила мені про вагітність? Через твоє мовчання я вирішив, що це наслідок тієї кокаїнової вечірки.