Глава 2.2

— Іди... — глухо сказала вона і накинула на плечі халат. Алекс намагалася не дивитися на чоловіка. Образа й розчарування боролися в ній із бажанням упасти йому в ноги й розплакатися.

— У цьому ти вся! — спалахнув він. — Самовпевнена і егоїстична сучка, яка не збирається змінюватися! Я хочу повірити тобі, Алекс! — раптом пом'якшав він, побачивши, як Алекс тремтить, охопивши себе руками. — Я дуже хочу вірити тобі, але невже ти не бачиш, що все проти тебе? Постав себе на моє місце! Що б відчувала ти?

Майкл дивився на неї — таку тендітну і розлючену... І розумів одне — скажи вона йому зараз про дитину, і він спробує їй повірити, буде з подвоєною силою шукати докази її невинності, захистить її від усього світу.

Але... вона мовчала, продовжуючи озлоблено дивитися на нього. Майкл із лютим криком схопив знімки і жбурнув їх у камін. Руки тремтіли, коли він чиркнув сірниками, і розпалити камін вдалося не з першого разу. Але незабаром полум'я жадібно вгризлося в чорно-білі фотографії, на яких його дружина сміялася в чужих обіймах. Чорт, там навіть був знімок, на якому дві блондинки пестять Алекс!

— Трясця! Алекс, ми прожили стільки років, і я думав, що знаю тебе! —прошепотів він і кинувся в гардеробну.

Коли за десять хвилин він вискочив звідти з валізою, з якої безглуздо стирчала краватка і рукав сорочки, Алекс так само стояла біля каміна, безслізними сухими очима дивлячись у вогонь.

— Не йди, — здавлено промовила вона. Видно було, що ці слова далися їй із величезними труднощами.

— Я всі ці роки жив із тінню, з ілюзією. Що ще я не знаю про тебе, Алекс? Якби ти тільки знала, що зараз коїться з моєю душею... Якби ти тільки знала, яких зусиль мені вартувало стриматися і не розбити твою голову об цю камінну полицю, ти б не намагалася мене зараз утримувати.

— Так розбий! — закричала вона, підбігла до нього і спробувала вихопити в нього валізу. — Розбий! Давай, Трентоне, чого ти застиг?

Він відштовхнув її, і Алекс упала на ліжко. Закрила обличчя руками і завила — відчайдушно, на високій ноті. Затиснула рот руками, глушачи це виття, і подивилася на чоловіка крізь пелену сліз.

— Ти не можеш піти! — крикнула вона, побачивши, що він попрямував до дверей. Схопилася і перегородила йому шлях, розкинувши руки. — Ти не можеш кинути мене! Це не я на знімках, клянуся тобі! Ти не можеш не вірити мені! Ми занадто багато пережили разом, щоб ось так розійтись!

Вона вчепилася в лацкани його піджака, притиснулася до чоловіка всім тілом і спробувала поцілувати його. Але Трентон відірвав від себе її руки й гидливо витер губи.

— Не принижуйся, Алекс, ти зробила свій вибір, коли розсунула ноги перед натовпом хтивих збоченців!

— Мене там не було... — простогнала вона, продовжуючи чіплятися за нього. — Благаю тебе — повір мені!

«Скажи про дитину, і я спробую повірити!» — подумки благав він Алекс, і серце його розривалося від болю. Він ніколи не думав, що може бути так боляче. Але вона мовчала. Лише дивилася на нього широко розкритими очима — переляканими, сумними.

— Ти не можеш...

— Можу.

І Майкл підхопив валізу. Відштовхнув Алекс і вийшов. Вона кинулася слідом, вона бігла за ним сходами, чіпляючись за перила. Потім завмерла на нижньому прольоті, дивлячись, як він виходить. Чекала, що обернеться хоча б — але ні, навіть не забарився на порозі. Алекс без сил опустилася на підлогу, вчепилася в балясини перил — до судом, ледь стримуючи ридання. Хапала ротом повітря, як риба, викинута на берег. Здавалося, разом із Майклом вона втратила можливість дихати.

...Вона не пам'ятала, скільки часу просиділа на сходах, але коли зайшла до спальні, сонце вже сідало. Багряне коло висіло над обрієм, який темнішав, і червоні відблиски танцювали на стінах, оббитих пурпурово-золотавою тканиною, — і від цього здавалося, що кімната охоплена полум'ям.

Горить, як і її життя. Горить і летить у безодню. До всіх чортів летить...

Алекс схлипнула і підійшла до міні-бару. Нестерпно захотілося напитися. Відкоркувала пляшку шампанського, але не змогла зробити жодного ковтка. Чорт, через цю вагітність вона навіть не може надратися як слід! Зі злістю підскочила до діжки з чахлою пальмою, і вилила туди бурштинову рідину.

«Ніхто не виїжджає з Капуї», — раптом спливло в пам'яті Алекс, коли вона дивилася на землю... Пригадався присадкуватий будинок у затінку пальмової алеї, пригадалася суха червона пилюка та вічнозелені кактуси біля підніжжя гір, пригадались сині килими з люпин, які розкинулися аж до самого обрію, пригадались спокійні очі Трентона-старшого, його впевнений голос та теплота, з якою він завжди розмовляв.

Тепер Алекс зрозуміла, чому Майкл вважав «Капую» оплотом, витоком усіх цінностей. Ранчо — це Фарнсворт, і це його сила живить червону землю і всю родину Трентонів.

Фарнсворт допоможе їй! Він завжди допомагав, і тепер теж допоможе!

Алекс витерла сльози й кинулася збирати речі. Але не встигла вона спакувати першу валізу, як різкий напад болю, який тягнув, вивертав нутрощі, змусив її скрутитися. Задихаючись, вона впала на килим, притиснула до грудей ноги і заплакала — їй ніколи ще не було так боляче! Здається, навіть пологи Дейзі пройшли легше. Біль пульсував усередині неї з такою силою, немов почалися перейми, яких на цьому триместрі просто бути не могло. Алекс розуміла, що потрібно їхати до лікаря, але вперто не бажала визнавати, що з нею щось не так. Це просто нерви. Просто нерви! Зараз вона заспокоїться, і все мине!