Пошуки та відповіді.

                                                                       Сенс.

                                                            Острів Мфангано 2010

- Айзеку, привіт. Зможеш через годину відвезти мене на берег, де причалює човен?

Хочу поїхати на сусідній острів. Так, на Мфангано. Домовились, дякую, чекаю,

- і я почав збиратися.

Айзек - це єдиний пунктуальний місцевий, якого я зустрічав.  Сказав, що буде

через годину, значить буде через годину. Не через дві або три. І попередить, якщо

раптом не зможе. Айзек - своєрідний таксист, тільки на мотоциклі. Тут його звуть

мотобайкером. І майже всі мотобайкери страшно не пунктуальні. Дуже важко

домовитися з ними на точний час. Хоча тут, де час і життя тече по-іншому, саме

слово «пунктуальність» звучить чужорідно. Іноземно.

Тут багато таких мотобайкерів. Острів відносно великий, треба переміщатися. Ось

місцеві чоловіки й їздять на байках, возять людей і всілякі вантажі. Я навіть бачив,

як на мотоциклі перевозили диван і крісло одночасно. Справжній диван і велике

м'яке крісло. Водій сидів майже на баку, ззаду на сидінні стояв диван, а зверху

крісло! І все це якось хитро прив'язано, що і диван і крісло насидінні, а вся ця

конструкція разом з мотоциклом та водієм тримає рівновагу, ще й їде! Мені б не

прийшло в голову перевозити такі громіздкі речі на мотоциклі. Але те, що вони

чемпіони з прив'язки всяких речей до рухомих предметів, я вже знаю. Автобуси на

своєму даху можуть перевезти практично все. Я бачив, як на міжміському

маленькому маршрутному автобусі перевозили труну. Багажника на даху

маршрутки не було, труну просто поставили на верх мікроавтобуса, а через вікна

примотали мотузками і поїхали за 300 км. У Найробі я спостерігав, як великий

високий автобус приїхав з іншого міста і з даху автобуса людина скидала на землю

зв'язки живих курей. Курей звʼязали між собою за лапи в невеликі вузлики і

примотали до багажника автобуса. Так вони приїхали з іншого міста. І ще живими,

їх скидали з високого автобуса на землю.

Мфангано - це острів за 20-30 км від нашого острова. Але він менш населений і,

якщо можна так сказати, менш цивілізований. Там немає дороги, яка б обгортала

острів, як на нашому. Там дуже мало мотоциклів, бо немає великої потреби. Є

велосипеди, звісно. Немає електрики. Але і на нашому ще не скрізь є. Люди живуть у

невеликих рибальських селищах по всьому периметру острова і я їду в одне з таких. Там у мене є знайомий, директор маленької школи. У нього навіть є кам'яний будинок з кількома кімнатами, принаймні, він мені так сказав, коли запрошував.

Ще десь там, неподалік від його будинку, за гроші громади нещодавно побудували будиночок з рифленого листового заліза іназвали його гордо - амбулаторія.

Передбачалося, що це буде медпункт, але медика ще не знайшли, бо медик вимагає

платні, а зарплату ще не придумали, звідки брати. Коли мені сказали, що медпункт

є, а медика немає, я вирішив поїхати на вихідні туди і лікувати охочих.

Медикаменти дуже легально, і навіть із заохоченням, я можу взяти в нашому

госпіталі. Моїм координаторам з Європи дуже подобаються такі ідеї та ентузіазм, а

я, якраз, прокачусь, бо був на цьому острові раніше і він мені дуже сподобався.

Айзек привіз мене на берег у місце, де повинен причалити проїжджаючий

човен. Рейс Мбіта – Мфангано. Мбіта – це столиця нашого острова. Кілька разів на

день, як рейсові автобуси, ходять великі дерев'яні човни від нашого острова до

Мфангано. Дорогоювони заходять ще на один маленький острів – Такавірі. Іншого

способу сполучення просто не існує.

Однак тут, як і у випадку з мотоциклістами, поняття точного часу дуже і дуже

умовне. Розклад руху, звичайно, є, і є ймовірність, що судно прибуде саме в

зазначений час, але..

На березі не було жодного обладнаного місця чи навіть натяку на причал. Просто

берег. Троє рибалок пливли на човні і закидали невод. Сітка була довга, один кінець

тримав рибалка на березі, другий і третій веслували на човні та поступово

розмотували сітку. Моє дитинство пройшло на Камчатці, і я пам'ятаю, як мій батько

з чоловіками, всі у великих рибацьких чоботях, таким же чином ловили лосося, що

поспішав на нерест, у річці. Технологія однакова і проста. Що на Камчатці, що в

Африці.

Мого плавзасобу довго не було. Я спеціально приїхав вранці, бо вже знаю, що озеро

Вікторія хоч і озеро, але це дуже великий об'єм води. І зазвичай після полудня озеро

стає дуже неспокійним. Як наслідок, дуже страшно подорожувати в дерев'яному

човні під час великої хвилі. Одного разу я потрапив у шторм на такому човні. Всіх

пасажирів накрили чорною поліетиленовою плівкою і ми вирушили в дорогу. Дощ

голосно барабанив по плівці, човен підкидало та гойдало. Я думав, що ми

перевернемося і потонемо. Всі місцеві чомусь виглядали веселими і

безтурботними. Поруч зі мною сиділа жінка і годувала грудьми засинаючу дитину.

Вони чомусь не боялися, хоча човни тонуть з незавидною періодичністю.

Човен був завдовжки десь 20-25 метрів, завширшки близько 4 метрів. Лавки. Сідай і

переміщуйся у просторі. Під палючим сонцем або проливним дощем.

Коли човен підходив до місця моєї посадки, я почув пісню. Як я потім дізнався, це

був церковний хор. І вони співали! Це було дуже несподівано, і мені відразу здалося,

що це добрий знак. Тиша, спека, спокій, ледачі чаплі, що вальяжно прогулюються

берегом, рибалки закидають свої віковічні сіті, і пісня над водою на дуже

африканській мові. Я одразу піднявся вгору, високо-високо, дивлюся зверху на