29. Життя.

 Скільки б не просила, Господар Царства мертвих так і не з'явився того дня. Я хотіла знайти відповіді на свої запитання, але замість цього отримала чергові загадки.

 Що такого "побачив" чи відчув Господар Царства мертвих? Що зі мною не так? Кого я нагадую панові Ши?

 У мені є щось від вкрадених Інгом душ. Тобто справа не в якійсь моїй унікальності та здібностях.

 Але ж це тепер частина мене. Було б усе по-іншому, якби не наділив мене Інг частинкою сили душ, які він викрадав? Коли це сталося, коли він передав мені...? Важко навіть сказати, що саме.

 Атай бачив мене у своїх снах до того, як ми зустрілися. Уже тоді він відчував між нами зв'язок. І відчував його, тому що він Жнець?

 Звідки Інг узагалі міг знати, що нам із Мовчуном судилося зустрітися? Інг "показав" Атаю ті видіння зі мною?

 Отже, ми зовсім не призначені одне одному долею...

 Хто такий Інг насправді? Навіть бог Смерті сумнівається, чи справді той допомагав дідові Атая. Владика Ши говорив, що цей демон пішов проти нього, зійшовши зі свого шляху, зрадивши своєму призначенню. Інгу потрібна була зброя проти свого пана, якому не хотів підкорятися. Чи іграшка, щоб насолити богу Смерті?

 Чому саме я? Для цього підійшла б будь-яка інша дівчина. Юн справді вірив у те, що це Амея його прокляла? А Інгу було все одно?

 Щойно Атай повернувся, я кинулася до нього і міцно обійняла.

 Хто і чому грає нашими долями? Чи є майбутнє у нас з Атаєм? Чи все це лише злий жарт? Спроба обміняти мою душу на душу Атая.

 І я майже зробила це. Там у Царстві мертвих майже взяла бога Смерті за руку, щоб прийняти його пропозицію. Тоді чудово розуміла, чим для мене це могло закінчитися. Я б не повернулася, залишившись частиною Царства мертвих.

 Зараз я думаю про це, але хочу провести з Атаєм ще трохи часу...

 Мовчун одразу зрозумів, що щось сталося. Не стала приховувати від нього нічого. Йому явно припало не до душі, що владика Ши приходив побачитися зі мною. А те, що це я в певному сенсі "покликала" бога Смерті, й поготів.

- Як часто він тут з'являється? - запитав Атай.

 Я здивовано глянула на свого нареченого. У його голосі й запитанні відчувалися ревнощі.

 От, якщо не ситуація, це було б кумедним. І я змогла б пожартувати. Але якось не до жартів виявилося.

 Атай знову згріб мене в оберемок.

- Не смій, чуєш, - промовив він, міцно притискаючи до себе. - Зі мною все гаразд. Не кидай мене. Якщо ти підеш, що мені тоді робити? Для чого мені потрібне буде це "нормальне" життя? Правда: я давно вже звик і не уявляю, як це бути просто людиною. А Синхо? Ти подумала про нього? Він дуже засмутиться.

 Я важко зітхнула. Не встигла запитати у владики Царства мертвих, що буде з хлопчиськом.

- Йому судилося прожити до глибокої старості, - промовив Атай. - І весь цей час буде ненавидіти мене до глибини душі.

 Я знову зітхнула. Запитала у Мовчуна, чи не знає він, про кого говорив пан Ши, кого я Господарю Царства мертвих нагадую. Атай сказав, що не знає. Але мій наречений здавався похмурим. Даремно я запитала.

 Минуло ще кілька днів. Томливих і болісних. Я постійно чогось очікувала, перебуваючи в якійсь напрузі. Але намагалася не думати про погане і більше часу проводити з Атаєм, Синхо. Лікар Міро нарешті відвідав мене, принісши те, що я замовляла.

 На превеликий сором зрозуміла, що з усіма цими клопотами і переживаннями зовсім забула про бідолаху Гая. Синхо, як і обіцяв, знайшов його. Гай потрапив у дім багатої сім'ї, і з хлопцем добре поводилися, але я твердо вирішила, що обов'язково, коли в мене буде можливість, викуплю його, щоб зробити вільним, навіть якщо Атаю це не сподобається. Сподівалася, що Мовчун підтримає мене і зрозуміє.

 І... з огляду на моє становище, не настільки важливо, що Гай з одного зі мною племені, що втечу полонених організували, щоб врятувати насамперед мене і людей із племені Рагнар. Точніше, той факт, що Гай один із Рагнар, пояснює моє бажання врятувати його і подарувати йому свободу. Якщо про це стане відомо Арону, мене вже не покарають?

 Тепер тільки залишалося підібрати час і нагоду, щоб розповісти Атаю про Гая. Адже Мовчун знає, що серед тих, хто влаштував колотнечу в таборі, і серед тих, хто допоміг організувати втечу бранців, був мій батько і дід. Атай ніколи не говорив, але, думаю, здогадався, хто такий Гай. Це цілком очевидно.

 І все ж, незважаючи на докори сумління, більше мене хвилювало інше. Одна думка не давала спокою. Те, про що говорив бог Смерті, про те, як можна звільнити Атая. Мені здавалося тоді, що я знайшла вихід. Але чи погодиться владика Ши? І Атай... Що він скаже? Я боялася зізнаватися в тому, що задумала. Вирішила: буде правильним спочатку дізнатися, чи влаштує такий варіант бога Смерті.

 Мені не довелося довго чекати, але з'явився владика Царства мертвих, як і минулого разу, несподівано. Я саме закінчила приймати ванну перед сном і випровадила служниць. Закуталася в просторий затишний халат, обмотавшись широким поясом. Незабаром мав прийти Атай, а може й Синхо припреться. Вечірні посиденьки біля каміна стали нашою традицією перед сном.

 Вийшовши у вітальню, завмерла на місці. У кріслі сидів Господар Царства мертвих. І як я знову не помітила, що камені на браслеті змінили свій колір?...