27. Вечеря в родинному колі.

 Великий Хакон мене не надто вразив. Не було в ньому нічого «великого» та «величного», хоча зростом його природа не обділила.

 Правитель племені Сато не здавався таким уже старим і був трохи молодшим за мого діда. А моєму дідові вже перевалило за шостий десяток. На вигляд Хакону років п'ятдесят п'ять - п'ятдесят шість. Арон на нього схожий. Ось, де не помилишся і впізнаєш батька і сина.

 Атай, знову одягнувши маску, провів мене до величезної зали, де майже не було меблів. Навпроти масивних двостулкових дверей наприкінці просторого приміщення на узвишші з сімох широких сходинок стояло велике, з високою спинкою, крісло, в якому сидів Великий Хакон. Мені крісло здалося занадто великим і дивним. З його билець на мене дивилися ікласті звірі. Дивні чудовиська на спинці витріщали свої очі на всі боки.

 На щабель нижче з правого боку стояло ще одне крісло поменше. У ньому гордо сиділа Велика Пані Вей. Вона уп’ялася в мене своїм чіпким поглядом. Я відразу відчула себе незатишно і міцно стиснула руку Атая. Його тепла долоня здавалася для мене таким собі порятунком і підтримкою.

 Після всього, що розповів мені Атай, відчувала неприязнь і недовіру до старої Вей. Але водночас відчувала і якусь жалість, що межувала з огидою, розуміючи, як відчайдушно Велика Пані чіпляється за можливість врятувати майбутнє роду Теруо, що готова пожертвувати кимось зі своєї ж сім'ї.

 У залі, куди привів мене Атай, більше нікого не було. Можливо, так навіть краще.

 Хакон уважно глянув на мене після того, як ми з Атаєм привітали його і пані Вей. Не знаю, про що думав Хакон і що відчував, дивлячись на мене.

- Я радий, - промовив Великий Хакон, і його низький голос гучно прокотився луною в порожньому залі, - побачити нащадка роду Хотару, Аксая. Радий, що доля повернула тебе додому.

 Ледве стрималася, щоб не скривитися й не хмикнути у відповідь. Відправив військо за рабами, воно прийшло вбивати й руйнувати чужі поселення - хороша доля. Нічого не скажеш. І дім мій був зовсім не тут.

 Відчула, як Атай просунув свої пальці між моїми і зчепив наші руки в замок.

- Ніхто не дорікатиме тобі за спробу приховати, ким була твоя прабабуся і твій дід. Я повернув імені вашого роду честь і очистив його від клейма зрадників. Тобі нема чого боятися.

 Зараз тільки зловила себе на тому, що неусвідомлено злегка розвернулася корпусом до Атая. Все ще стискаючи його руку і торкаючись плечем передпліччя Мовчуна, немов трохи сховалася за нього.

 Я знову встала рівно, уважно дивлячись і слухаючи правителя племені Сато.

 Хакон подав комусь знак. Людина вийшла зі свого укриття і простягнула правителю два сувої.

- Це мій указ, - промовив Хакон, взявши один із сувоїв, - про помилування глави клану Хотару Головного лікаря Отха і його сім'ї. А це, - правитель забрав і другий сувій, - оскільки Отха мертвий, а іншого глави сім'ї тут немає, і тебе, по суті, нікому внести до сімейного реєстру, я дав розпорядження зробити це. Ти ж знаєш, що таке сімейний реєстр?

 Я кивнула головою, відчуваючи, що все стиснулося всередині. Як ніколи відчула себе відірваною від своєї родини і від дому. Мої батьки й дід далеко. Вони ніколи не дізнаються, що зі мною сталося після нашої невдалої втечі. І я не знаю, чи повернулися вони всі назад, залишили надію на мій порятунок? А, можливо, додому повернули тільки Тонґі зі своєю врятованою нареченою Наною? Можливо, і Наран? Батько і дід, де вони зараз?

 Чи можливо, що вони все ще йдуть по сліду воїнів Сато? Чи зможуть або змогли переправитися через річку, яку ми перепливали на плотах? А сторожові вежі Сато в горах? Адже тунелі охороняються. Чи пропускають у землі Сато всіх охочих, якщо це беззбройні, мирні подорожні?

- Так, Великий Хакон, - промовила, насилу вимовивши це "Великий Хакон". - Я знаю, що таке "сімейний реєстр". Але я не знаю, чи справді належу роду Хотару. Мені ніколи цього не говорили.

- Я вірю своєму синові. Атай... не може помилитися. І я вірю своїй матері. Вона впевнена, що ти - нащадок Головного лікаря Отха. Ти дуже схожа на його дочку Амею.

 Я опустила погляд, відчуваючи, як стара Вей просто пожирає мене очима.

- У тобі тече кров племені Сато, роду Хотару. Можеш у цьому не сумніватися. Шкодую, що ти потрапила на батьківщину своїх предків, як полонянка. Але того бажали Небеса. Можливо, твоє повернення - відповідь на мої молитви.

 Поглянувши на Великого Хакона, здивувалася, скільки в його голосі було печалі. Він знає? Про те, що зробив його батько, щоб урятувати свого сина? Хоч Атай і говорив, що нікому не розкрив таємницю одного з проклять роду Теруо, Хакон цілком може знати, якою ціною йому зберегли життя.

 Дивлячись на Хакона, раптом подумала про те, чому б йому самому не спробувати звільнити своїх дітей, свій рід від прокляття? Він хоч розуміє, наскільки міцно воно утримує і губить його дітей?

 Чи вже нічого неможливо виправити?

- Тепер давні заручини між нашими сім'ями... - промовив Хакон, відволікаючи мене від моїх роздумів, - не буде порушено. Не знаю, чи зможеш ти пробачити мого батька... за те, що він зробив.

- Не мені засуджувати його, Великий Хаконе. Мій дід знайшов у племені Рагнар свою долю і любов. І там, далеко від земель Сато, народився мій батько, і почалася моя історія. Будь-які наші вчинки тягнуть за собою ті чи інші наслідки. Результати різні. І не всі жахливі. Якби свого часу мій дідусь і його мати не покинули землі Сато, ні мій батько, ні я не з'явилися б на світ.