26. Наречений.

 До кімнати увійшов...

- Атай, - прошепотіла, здивовано і розгублено.

 Моє серце рвалося з грудей, від хвилювання. Він таки прийшов.

 Я не в силах була відірвати від нього очі. Атай зняв свою маску і глянув на мене трохи здивовано та захоплено, немов обіймаючи поглядом, вбираючи кожну деталь мого образу.

 Мимоволі промайнула думка, що не дарма переодягалася. Я відчувала, що Мовчуну подобається.

 Та й сам Атай виглядав інакше. І справа була не лише в тому, що маску зняв. Його одяг відрізнявся від того, в якому він зазвичай ходив. Переді мною стояв шляхетний молодий пан. І він здавався мені... Я мимоволі замилувалася. Таким його ще не бачила.

 Він прийшов по мене? Мені не доведеться виходити заміж за незнайомця, за якогось там сина Великого Хакона?

 Я немов підлетіла до Мовчуна і, обхопивши воїна навколо тулуба руками, міцно обійняла, притулившись щокою до його грудей. Атай притиснув мене до себе.

- Атай, ходімо звідси, прошу тебе. Вони хочуть насильно видати мене заміж! Втечімо. Прошу. Чому ти взагалі дозволив забрати мене?

- Дивно чути, що ти хочеш втекти від мене зі мною ж.

 Я миттєво підняла голову і глянула на Атая.

 Втекти від нього з ним же?

 Ну звісно ж! До мене мав прийти наречений... І прийшов він.

 Атай - мій наречений? Він - син Хакона?

 Я навіть відпустила Мовчуна, переставши його обіймати. Атай послабив свої обійми. Ще раз уважно вдивляючись у його обличчя, ніби намагалася переконатися в тому, що це дійсно Атай.

- Чому ти не сказав мені? Не сказав, хто твій батько.

- Ти ніколи не питала.

 Що тут скажеш? І дорікнути нема в чому. Я справді ніколи не питала про це.

 Усе, що розповідала стара Вей, з новою силою обрушилося на мене.  Дивлячись на Атая, повною мірою відчула, що я також є частиною цієї трагічної історії. Вона доповнилася новими темними фарбами.

- Арон первісток, - промовила, з жахом розуміючи, що відкривалося переді мною. - Життя Великого Хакона твій дід обміняв на твою душу. Стратив свого брата, втопив у крові сім'ю мого дідуся. Твій дід - чудовисько.

- Вона розповіла тобі...

 Атай відпустив мене. Він схилив голову й опустив погляд униз. А мені стало ніяково.

- Хочеш повернутися? - запитав Атай тихо. - Повернутися додому. Назад до свого племені.

 Від його слів щось тьохнуло всередині. Неприємно. Було відчуття, немов він відмовляється від мене, відштовхує.

- Я занадто далеко зайшла. Ми зайшли. І в нас нібито... весілля намічається.

 Атай уважно глянув на мене.

- Ти вийдеш за мене?

- Ну нарешті ти запитав. Дякую. А то було відчуття, ніби тебе змушують. І ти не збирався...

- Не збирався.

 Я здивовано дивилася на нього. Ох, як неприємно це звучало.

- Ось як?... - розчаровано прошепотіла, навіть зробивши крок назад.

- Ти ж знаєш, хто я. З мене вийде поганий чоловік.

- Ну... хто сказав, що я буду хорошою дружиною?

 Атай похитав головою.

- Не думаю, що ти захотіла б пов'язувати свою долю зі мною.

 Я з іще більшим здивуванням глянула на нього.

- Я все правильно розумію: ти стягнув мене з того дерева в лісі...

- Ти сама з нього впала...

- Не перебивай! Захопив у полон, не дозволив своїм побратимам по зброї мене вбити, як інших поранених бранців. Коли я втекла, повернув назад і навіть виконав моє прохання... дозволити втекти моєму батькові, дідусеві... Ти прибіг за мною до Господаря Царства мертвих і благав не приймати його "запрошення", не брати його за руку. Просив залишатися поруч із тобою, а тепер кажеш мені: ти не думаєш, що я захотіла б пов'язувати свою долю з тобою? Ти бачив мене в якомусь своєму видінні, я з якоїсь причини заважаю... заважала тобі налаштовуватися на "хвилю" Царства мертвих душ...

- Я зовсім не це мав на увазі. Я завжди буду блукати між світом живих і царством мертвих. Жодна нормальна дівчина не заслуговує такого чоловіка. Я вхопився за тебе, сам до пуття не знаючи, що буду робити. Поруч із тобою мені було спокійно і добре.

 Атай винувато опустив голову.

- Я зовсім не думав, що можу сподіватися на звичайне людське щастя. Хіба можу я зробити тебе щасливою, створити сім'ю? І я... не зможу подарувати тобі дітей.

- Звідки ти знаєш? Ти пробував?

 Мовчун якось дивно глянув на мене.

- Моя душа проклята. Не мені продовжувати рід родини Теруо...

- У тебе може бути своя сім'я. І звідки ти знаєш, що не зробиш мене щасливою? Навіть просто бачити тебе - вже щастя. Ти прив'язав мене до себе... Або самі небеса зробили це. Можливо, наші долі вже давно пов'язані разом. От як ти не намагався би відштовхнути мене від себе... я навіть змогла пройти за тобою в Царство мертвих. - Атай суворо зсунув брови. - Не думаю, що це сталося випадково. І знаєш, чому я пішла шукати тебе? Мене немов тягнула невидима сила. Я не можу це пояснити. І тут, на землі, нас пов'язують узами шлюбу.