1. Чужинці.

 Часом світ руйнується раптово. Немає жодних правил і умов. Просто одного чудового дня все розбивається на уламки. Звичний і такий мирний спосіб життя ламається. Знищується кимось сильнішим і безжальним, тим, хто вважає, що має на це право. Їм потрібно більше земель або рабів, того й іншого, щоб задовольняти свої потреби і примножувати свої багатства, щоб забезпечувати безтурботне життя свого народу, свого племені.

 До цього дня племена тутешніх благодатних земель не знали слова "раб". Ми були щасливі й по-дитячому наївні. Але, люди з півночі зруйнували цей світ, немов чорна хмара або смертельна хвороба, поширюючись все далі на південь.

 Заграва згарища розросталася все сильніше за нашими спинами. Це горіли будинки, ще вранці наповнені радісним сміхом і звичайною буденною метушнею.

 Усе почалося раптово. Або точніше, закінчилося...

 Кілька днів тому вождь і старійшини племені південних степів Рагнар відправили посланців до ватажка клану мисливців Отті з пропозицією союзу між племенами, з проханням видати дочку вождя племені Отті за сина вождя нашого племені.

 Кохання поєднало юні серця. Досі дивуюся, як вони могли зустрітися і полюбити одне одного. Як змогли зрозуміти одне одного? Тонґі - син нашого вождя - благав батька попросити для нього руку лісової красуні Нани. І отримав згоду.

 Ми приготували цінні дари для племені Отті.

 Наше плем'я славилося гончарними майстрами.

 Моєму дідові - найстаршому з племені - були відомі секрети гончарства. Він знав, як глину перетворити на посуд, як надати їй міцності, обпалюючи в печах. Наше плем'я вирощувало льон і сорго, і ми приготували кілька рулонів лляного полотна і мішки із зернами сорго. Крім сватання прекрасної Нани наш вождь хотів налагодити надалі обмін посуду, тканини і сорго на хутро і шкури. Хліб на солонину.

 І ось троє посланців на чолі з одним із наших старійшин - Гуро, два навантажені вози, вирушили в далеку дорогу. Мене відправили перекладачем. Мова наших північних лісових сусідів була іншою і мало хто її знав у долині Рагнар.

 Звідки могла її знати я? Мене навчив дід.

 Він не тільки вивчав гончарну справу - не гірше за цілителя знався на лікарських зіллях, знав, як влаштоване людське тіло. Багато хто з нашого племені приходив лікуватися до нього. Мого діда багато хто любив, поважав, часом боявся, його обрали старійшиною племені за мудрість і знання, до нього прислухалися. Здавалося, не було нічого, чого б не знав мій дід. Він носив прізвисько Відьмак за його вміння читати людські душі, за здібності цілителя. Він знав кілька мов і говірок інших племен. І він був "чужинцем". Плем'я прийняло його до себе ще хлопчиськом, і він казав, що прийшов із матір'ю з півночі.

 Я чула багато разів історію про те, як загадкова світловолоса жінка з маленькою дитиною з'явилася на полонині і попросила притулку в племені Рагнар. Шаманка передбачила, що з появою цієї жінки на плем'я чекає процвітання. Аксая - так звали мою прабабку - справді принесла процвітання і добро племені. Це вона навчила майстрів тонкощів гончарної справи, і вона була цілителькою племені. Її так і називали: Цілителька Аксая. Свої знання вона передала синові Дану - моєму дідові. Вона швидко вивчила мову, якою говорило плем'я, і завоювала серця людей, які прийняли її.

 Син Аксаї, що підріс і змужнів, одружився з дівчиною з племені. Незабаром на світ з'явився мій батько - Тангор. Так нащадки Цілительки Аксаї стали кровно пов'язані з племенем Рагнар. Тепер мою прабабку шанують нарівні з духами предків племені. Вона стала частиною племені і його душею. Мене назвали на її честь. Кажуть, що я успадкувала її красу і здібності. Коли мені виповниться двадцять, я стану Цілителькою племені Рагнар.

 З малих років дід передавав мені свої знання, які свого часу отримав від матері. І я з цікавістю слухала його розповіді та настанови. Роздивлялася сувої з тонких довгастих дощечок із письменами. Дід записував усе мовою своїх рідних земель. Цієї мови він навчив мене ще в дитинстві, і незабаром я й сама могла прочитати, про що написано в тих сувоях. Я старанно запам'ятовувала все, чого він мене вчив, а знав він набагато більше, ніж показував оточуючим.

 Іноді мені здавалося, що він у душі все ж залишився "чужинцем" і подумки часом був десь далеко. Чи згадував він той край, з якого прийшли вони з матір'ю? Дід мало розповідав про те, чому вона покинула рідний край і своє плем'я. Від чого вона тікала чи від кого?

 Нас радо прийняли в селищі племені Отті. Я іноді бувала в лісах на північ, де жили ці мисливці. Це були сильні й витривалі люди, які ставилися до лісу як до живої істоти, шанували лісових духів. Отті жили в мирі та злагоді зі своїми сусідами, завжди були гостинними.

 Посланців племені Рагнар вислухали, пропозицію нашого вождя прийняли, повідомивши, що раді будуть прийняти в гостях і вождя Рагнар, і майбутнього нареченого.

 У мене відлягло від серця. По правді кажучи, я не дуже була впевнена в успіху нашої місії. Аж надто різними здавалися наші племена. Чи захоче вожак лісових мисливців віддати свою дочку синові південних степових пагорбів? Але я бачила ці сяючі очі дівчини. Я бачила, як дивився на неї батько. Чи зможе він заважати щастю дочки?

 Нана й справді була красива. Щойно вона зрозуміла, хто ми і навіщо прибули до них, засвітилася від почуття, що переповнювало її. Вона намагалася поводитися стримано, але як нелегко їй було всидіти на місці. Коли випала слушна нагода, вона, затамувавши подих, запитала в мене про Тонґі. Я навіть розгубилася трохи, дивлячись у її широко розкриті красиві очі. Що їй відповісти? Він усі вуха мені продзижчав про те, яка вона хороша, добра і найкрасивіша дівчина на землі. Ну так, вона дуже красива і, здається, дуже юна.