Мовчки. Історія кохання

Епілог

У кімнаті панувала тиха, затишна вечірня тиша.

На руках Ульяни лежала Христинка — тепла, рідна, з круглими щічками й серйозним поглядом, який часом здавався мудрішим за їхній власний.

Максим щось лагодив біля дитячого ліжечка, зосереджений, але весь час злегка посміхався — кожен рух коханої й кожен звук донечки для нього були як музика.

Ульяна проводила долонею по м’якому волоссячку Христинки й раптом, ніби між іншим, спокійно сказала:

— «Коханий … я ж тобі так і не відповіла.»

Він зупинився, підвів погляд, і в його очах блиснуло щось знайоме — те саме, що було в ньому колись: впевненість і любов.

Він підійшов ближче, сів поруч.

— «Я знаю.» — відповів спокійно, майже пошепки.

— «Але твоя мовчанка — найкраща згода в житті.»

Христинка посміхнулася, ніби все розуміла, і тягнула ручки до тата.

Максим узяв її обережно на руки, а вона відразу вмостилася у нього на грудях.

Ульяна спостерігала за ними, усміхаючись.

Тепер у неї був він. І вона більше не сумнівалася, що давно зробила свій вибір — просто мовчки.

Але любов іноді не вимагає слів.

Sonya Li