Мовчки. Історія кохання

Розділ 1

Школа. Після уроків. В класі пахне пилом, дешевим дезодорантом і сухариками. Ми сидимо за останньою партою — я і ще троє хлопців. Хтось жартує, хтось б’є ручкою по столу, а я жую гумку і удаю, що мені страшенно цікаво слухати про чиюсь нову гру.

Раптом — хрясь. Двері відчиняються.

На порозі стоїть він. Високий. У формі. Я спочатку подумала, що це хтось із старших, ну, 11 клас. Але він дивиться прямо на мене. Не на клас, не на учительський стіл — на мене.

— Привіт, — каже. Голос низький, як для свого віку. Спокійний.

— Ну привіт, — відповідаю, не відриваючи погляду.

— Як тебе звати?

Я усміхаюсь. Навіщо йому моє ім’я? Але відповідаю:

— Ульяна. А що?

Він робить кілька кроків до мого столу, руки за спиною, і каже голосно, чітко:

— Ти будеш моя.

Хлопці за моєю спиною зависають у тиші. Один навіть пирскає.

— Чуєш, герой, — я схрещую руки. — А що, всі інші дівчата зайняті?

Він не моргає. Просто стоїть і дивиться на мене — прямо, впевнено, ніби вже знає відповідь.

— Ні. Просто інші — не ти.

Я хмикаю, відвертаюсь до вікна. Але щось всередині ворушилось.