29 Аделаїда

 Ми з донькою під'їхали до ресторану. Один з найдорожчих ресторанів нашого міста. Це й не дивно родина колишнього завжди любили пафосно дорогі гулянки. На які я мріяла попасти, але мене не звали, бо спочатку я була мала і це досить логічно, а потім всього навісного наречена ще й  донька збанкрутілого  бізнесмена. 

А зараз я одна з запрошених гостей і не відчуваю радості лише тривогу і хвилювання, що не зможу тримати себе в руках. Та нахамлю їм. 

Ні з такими людьми потрібно поводитися по іншому. Адже мою нестриманість вони можуть перекрутити собі на користь. І я майже впевнена, що перекрутять на свій лад все, що я зроблю чи скажу і якби я не поводилася вони будуть вважати мене утриманкою Ігната причому дешевою. Мені по суті начхати на їх думку і це я збираюсь продемонструвати всім. Тож я розправила плечі та зайшла до просторої зали. 

Тримаючи в руках подарунок. Все-таки ми приїхали на день народження. 

Через те, що я з донькою були єдині хто запізнився на нас звернули увагу майже всі. Повинна віддати належне донечці, вона не ховалася за моєю спиною, а стояла поряд гордо задерши носа.

 - Ну і хто з них мій біо тато? – тихенько запитала донька.

 - Зараз знайдемо Ігната і Рустама та я тебе познайомлю. А що не терпить? – промовила я відшукати очима Рустама який ледь не біг нам на зустріч. А от Ігнат йшов повільно не зводячи з мене погляду. Я настільки була загіпнотизована його голодним поглядом, що навіть уваги не звернула, що Рустам попри наш план поки що не розкривати всі карти згріб Лілю в міцні обійми. 

- Ти дуже гарна  зараз. Якби я знав, що ти будеш одягатися так щоб поїсти в ресторані водив би тебе що тижня. – промовив коханий та поцілувати в щоку пригорнув до себе та прошепотів ці слова на вушко. 

- Хоча ні так ти можеш одягатися лише для мене. Зрозуміла? А то я вже ревную. – швиденько додав він. 

- Що ти робиш, ще не час карти відкривати.- обурилася я, але навіть не думала вириватися з обіймів Ігната. В його обіймах затишно та я відчуваю себе в безпеці. Вони надають мені сил рухатися далі. 

- Вже немає сенсу приховувати наші відносини. – я перевела погляд на дітей і зрозуміла, що те що ми домовлялися спочатку приховувати хто ми є один для одного, а при нагоді оголосити офіційно тим самим позбавити імениника  хворої мрії одружити мою доньку з явною вигодою для себе провалилася. Ну нічого діємо далі без плану.

 - Та відлипни ти вже від неї. Ходімо. – промовив Ігнат синові та переплівши наші з ним пальці повів мене до родини колишнього. Бічним зором я помітила, що Рустам зробив так само. Ми йшли під прискіпливий погляд родини колишнього. 

- Познайомтеся. Це моя кохана жінка – Аделаїда. 

Та її донька і наречена мого сина - Ліля. – промовив Ігнат. 

- Мої вітання. Ось тримайте це подарунок вам. – протягла я пакет Олександру Юхимовича. Повинна відмітити вони досить швидко взяли себе до рук та натягнуто  посміхнулися. Я привіталася з іменником та його дружиною. Та перевела погляд на Ростислава. Він змінився за ці роки. Став більш серйознішим. Змінив стрижку трохи набрав ваги, але його це не псувало. Дрібні зморшки були ледь помітні навколо очей. А погляд сповнений болем? Серйозно?! Цікаво через що йому боляче? Через те що зрадив мені чи через те що я не мала в ньому потреби жодного дня як дізналася, що вагітна і прийняла для себе рішення жити далі? Я повільно мандрувала поглядом по тілу колишнього і помітивши як вчепилася в нього дружина посміхнулася.

 - Ви здається Оля. Так? – вона кивнула. 

- Що це все означає? – гиркнув іменник голосніше чим мав би привертаючи своїми діями увагу гостей яких, до речі було не дуже багато. Видно найрідніших запросив.

 Яка  честь для такої скромної особи як я. 

Промайнуло в мене в голові. Це ж які надії він покладає на цей договірних шлюбів дітей? Промайнула думка:

"А можливо ми дарма з ними так жорстоко?"

 промайнула та пішла і це добре. Не до совісті зараз на кону мій спокій в майбутньому і моєї доньки. Тож я взяла себе до рук. Помітивши зайву увагу гостей  він посміхнувся та продовжив вже значно тихіше і з награною посмішкою.

 - Я чекаю. Аделаїда, що відбувається? - промовив він вже спокійним тоном. 

 - А що ви запросили мене з донькою на свято. Причому так активно та наполегливо, що я не змогла проігнорувати його. То ж я тут. – Ігнат стиснув мою руку вказуючи цим свою підтримку.

 - Що ж тут не місце це обговорювати тож перенесемо розмову на завтра. – чудово, він реально думає, що планета навколо нього вертиться і я завтра покину все і поїду з ними говорити?

 - Аделаїда? Ти? Тут? – почула я голос зі спини. Обернулася та помітила Юлю, яка йшла під руку з чоловіком. Я приклала багато зусиль, щоб не видати свого здивування, щодо зовнішнього вигляду Юлі. Худа й хоча вона завжди була художник зараз вона занадто худа, як на мене, при її зрості метр сімдесят три її вага була на мій скромний досвід кілограмів п’ятдесят максимум якщо ті й були. Загострені риси обличчя псували її красу, а випираючі  кісточки в зоні декольте викликали бажання її нагодувати. А колір волосся старив. Я перевела погляд на супутника Юлі. Не відразу, але я впізнала в ньому Рому. Я його декілька разів бачила. Тоді перед моєю втечею. З того часу він мало змінився все ж такий підтягнути, високий чоловік з важким поглядом. Юля стисла мене в обіймах і я відчула запах алкоголю.

 Вона п’є? 

Дивно. Раніше Юля вважала, що алкоголь псує колір шкіри. Та взагалі жінці не пасувало пити, курити, жити....по словах їх мами жінка створена для продовження роду та, щоб догоджати чоловікові. А ще жінка повинна завжди мати гарний вигляд тому частенько Катерина Семенівна садовила  Юлю на всякі дієти. Постійно змушувала зважуватися  і як тільки Юля  набирала зайвий кілограм, на думку мами, сідала на строгу дієту. Цікаво зараз вона така худа, бо Ромі такі жінки подобаються?

 - Так це я. – промовила я звільнившись з її дурних обіймів. Цікаво вона дійсно мені рада чи цим своїми діями просто злить   батьків?