22 Ігнат

 Я був відверто здивований тим що почув від Аделі. Ні родина Горових мені здавалася трохи дивною ще на перших наших переговорах. Запитання батька Ростислава почали здавалися недоречним і дивними вже хвилині на десятій після початку. Він постійно запитував мене про сина про родину і про те чому я не одружився. Я неохоче відповідав і досить поверхнево не люблю коли лізуть в моє особисте життя. Тому завжди говорив їм всім відомі фрази про те що у мене є жінка яку я кохаю і це мене влаштовує. Мене завжди дивувало звідкіля лізуть всі ті чутки про моє привзяте ставлення до жінок. Можливо тому, що я був вимогливий до роботи, а можливо тому, що надавав перевагу працювати з чоловіками, можливо, тому що я ніколи не називав імені коханої жінки, а можливо причина в іншому і мене по суті ніколи не хвилювало чому саме за мною прикріпили звання тирана і женоненависника не хвилювало до цієї абсурдно ситуації. Я ніколи не вимагав від Аделаїди розповідати мені все про своє життя чи про минуле яке мене відверто шокувало свого часу. Думав що прийде час і вона сама розповість, але зараз я налаштований на детальну від неї розповідь. Адже тепер її минуле стосувалося майбутнього моїх дітей. Якщо це навіть теоретично я все одно намірений з’ясувати, що від нас ходять ті люди. Тому запропонував зустріч Ростиславу на сьогоднішній обід. Заздалегідь попередив, що зустріч буде в неформальній обстановці. Тому попросив перенести кілька зустрічей на наступний день і в голові будував план майбутньої розмови. Як же повідомлені від Родіона мене здивувало. Адже я хотів поговорити саме з ним, а натомість він відправив до мене батька зсилаючись на якісь невідкладні обставини які виникли у нього і потребували його безпосередньої участі тому він перепросив і скинув виклик. По його неточному поясненню і трохи роздратованому тоні я зрозумів, що мені відверто брешуть. Ну нічого я ще з тобою поговорю потім, а зараз поїду на зустріч з Олександром Юхимовичем. Послухаємо що він скаже. 

- Доброго дня. – потиск я руку чоловікові який мене бісив вже однією своєю присутністю. Якщо чесно не лише у зв’язку з розповіддю Аделі про ту родину говорити з ним особливо не хотілося і до того. Але я розумів що він був потенційним замовником тому терпів. А зараз потрібно було, щоб перевірити мої здогадки. Яких було безліч. А головне чи не помиляємося ми з Аделаїдою, що до їх планів про Лілю і Ростислава.

 - Доброго. Син вбачається, що не зміг приїхати. Маю надію ви не проти поговорити зі мною. – відповідає чоловік на моє привітання і пристально дивиться в очі. 

- Я звісно хотів поговорити з ним, але раз вже склалося так, що він не зміг то тоді задам вам всі ті запитання що хотів Ростиславу.

 - Я слухаю. – ми присіли за столик офіціант принесла миню. Я його не відкривав і замовив лише каву. З рештою я сюди не їсти приїхав, а говорити. 

- Що ви хотіли? – запитав мене співрозмовник після того, як теж замовивши собі лише каву.

 - Поговорім відверто. Що вам такій солідній людині потрібно від мене. Скромного айтішника з невеличкою фірмою. 

- Ну ви не такий все й скромний айтішник. І ваша фірма хоч і маленька, але досить надійна та користуватися авторитетом серед моїх друзів. А ще я навів про сам справи та дізнався, що ви володієте нерухомістю яку активно здаєте під арену офісів навіть за межами України. Тож ви можете стати досить гарним партнером в бізнесі. 

- Цікаво, а що ще ви про мене знаєте? – нам якраз принесли каву і ми на якийсь час перервали нашу розмову. Тож я мав час привести думки до ладу. Не думав я що він так просто почне мені все розповідати. Думав потрібно буде випитувати, а тут все досить легко. Ну подивимося як воно далі піде. 

- Так я вам потрібен як партнер чи орендодавиць?

 - Давайте відвертість за відвертість? – запитав він. 

- Давайте. 

- Тож я перший. – промовив чоловік, а я кивнув.

 - Я навів про вас справки. Ви досить скритна людина. Ведете замкнений спосіб життя після смерті дружини. Виховуєте сина. Живете вже багато років з якоюсь жінкою, але так і не одружилися з нею. Імені її та фото невдалого з’ясувати. Та й потреби, адже вона вам не дружина. Хоча це й не важливо вона жінка і їх місце вдома. Тож я сильно й не дізналася. – я ледь стримався, щоб не врізати йому по його зухвалій пиці. - Та й про вас і вашого сина в інтернеті не дуже багато інформації. Близьких друзів у вас немає. По чутках ви досить консервативна та принципова людина. Все вірно? – продовжив він. 

- Так. – кивнув я. Звісно він не знайшов інформації я її ретельно підчистив в інтернеті. А соцмереж ми не ведемо ні я, ні Аделі лише діти та то їх сторінки закриті для чужих очей. Цікаво що буде далі.

 - З цією мізерною інформації ми зробили висновки, що наші життєві пріоритети досить схожі. Я маю на увазі відношення до роботи й особистого життя. Тому ми вирішили запропонувати вам стати не лише нашим партнером в бізнесі, а й стати членом нашої родини. – просяяв явно фальшивою посмішкою мій спів розмовник. Занадто вона була механічною і не торкалася очей від слова зовсім.

 - Цікава пропозиція. Зважаючи на те, що я теж навів про вас довідку і знаю, що ваша донька заміжня... – я навмисно зробив паузу і продовжив. 

- Тож не розумію яким чином ми можемо з вами поріднитися. 

- Досить стандартним. У мене є онучка, а у вас син. Одружимо їж і об’єднано нашу спів працю більш тісними та міцними прутами ніж контракт.- а вони таки хворі на голову люди. Зробив я висновок, але озвучувати його не поспішав страшно цікаво, що ж буде далі. - Ви жартуєте? Вашій онучці наскільки я знаю років дванадцять?

 - Чотирнадцять. Але я говорю не про Аглаю. Я говорю про іншу нашу онучку і їй майже шістнадцять. Вона поки, що не носить наше прізвище, але незабаром ми виправимо це непорозуміння.

 - О як цікаво.- видно я добре зіграв зацікавленість, адже очі мого співрозмовника засяяли азартом.

 - Так. Вона від колишньої нареченої сина. Ми ростили Аделаїду як свою доньку і планували одружити нашого сина на ній, але син вирішив по іншому...- він затих видно підбирав слова як краще сказати, що його син козел...