19 Аделаїда

 Завтра вже прилітають наші чоловіки. Доця пішла спати раніше, щоб ранок настав швидше. Смішні вони з Рустамом. Молоді сліпо закохані. Колись і я така була. Іноді не скажу, що часто, але іноді я думаю як би склалося моє життя якби Ростик не проміняв мене на іншу. Я б вийшла за нього заміж народила доньку. Займалася б будинком і була б домогосподаркою. Готувала їжу і чекала чоловіка з роботи й була щаслива. Бо іншого життя не знала.... Але я й зараз щаслива. Так не одружена і живу не з батьком моєї доньки не готую кожен день по три страви...., але щаслива. Виявляється щастя воно різне буває. Я сильно змінилася за ці роки. І теперішній мені, від чоловіка потрібно відчуття безпеки та кохання, взаємності. Відчувати всю цю гаму емоцій кожного дня це круто. Від роздумів мене відволікло повідомлення в інстаграмі. Я неактивно ним користуюся. Я взагалі не люблю виставляти своє життя на люди. В мене фото на аватарці десятирічної давності все руки не доходили змінити. Але це таке. Дрібниці. Дивувало те що повідомлення надійшло не в дірет, а в запроси. Тобто від не знайомої людини. Цікавість взяла горі і я не проігнорували його, а прочитала. І вже с перших рядків бажання запустити телефон в стіну наростало з космічною швидкістю. Бо ту маячню яку я там прочитала не могла написати адекватна людина яка живе в сучасному світі. І дивує навіть не те, що зі мною навіть не привіталися в повідомленні, а відразу почали з претензій, а сам сенс того що написали: 

"Це Катерина Семенівна. Ніколи не думала, що напишу тобі. Але життя не передбачувана штука. Я вирішила дати тобі та твоїй донці шанс. Який ти якщо не повна дурепа, не повинна проґавити. Я впевнена, що ти бідна мати одинака яка живе від зарплати до зарплати. І це не дивно... - так спокійно вдих видих. Я відклала телефон і спробувала заспокоїтися. Через декілька хвилин я почала читати далі. Цікаво стало до чого дійде її хвора уява про мене. 

...., адже Богдан від тебе відрікся. І я навіть знати не хочу де ти жила і як всі ці роки існувала. Але ти все ж примудрилася народити від мого сина. Донька це звісно не син. Не спадкоємець. І повинна тобі сказати, що будь це онук ми б його у тебе забрали, а через те, що ти народила доньку я дозволила тобі ростити її самій. І не сказала нічого синові. Але як не крути та дівчинка частина нашої родини. Наша кров. Тож ми вирішили подбати про неї та видати її заміж за порядного та багатого хлопця. Звісно ми її признаємо і видано заміж як нашу офіційну онучку. Синові про наявність позашлюбною дитини я вже розповіла. Тож подякуєш за такий шанс при зустрічі. Довго з відповіддю не тягни. Іншого шансу вилізти зі злиднів у тебе не буде."

    - ступор який переріс в злість. Вона хвора? Хоча чому я питаю, адже лише хвора людина напише таке. Перше бажання було відповісти негайно. І без прикрас як то кажуть. Але дії на емоціях не приводять до добра. Тому я вирішила пройтись і заспокоїтися. Я вийшла зі спальні спустилася на перший поверх і дістала з бару вино. Налила келих і пішла на двір до альтанки, але там було зайнято. Олег Романович з дружиною пили чай і про щось говорили. Дивлячись на них я трохи заспокоїлась. Вони дивовижна пара. Я дивлюся на них і вірю що кохання одне на все життя існує. Спостерігати за ними одне задоволення. Надіюся, що колись і ми з Ігнатом отак будемо сидіти вечорами та пити чай, а поряд будуть бігати наші онуки. Спільні онуки.

 - Аделі, дитинко ти чому не спиш? – запитала Галина Юхимівна.

 - Та щось не спиться. – зітхнула я. - Ходи до нас. Що не можеш дочекатися приїзду Ігната? Це й не дивно ви так кохаєте один одного. Шкода, що ви не одружені...

 - Не лізь не наше то діло чому так. Не трави душу бачиш вона засмутилася через твої слова. Не хвилюйся прийде час і Ігнат покличе тебе заміж. А зараз віддай мені вино і давай пити чай, а то пити на ніч шкідливо. – бурчить Олег Романович. От як його не послухати? Він так приємно бурчить, що я вирішила попити чаю, а вино вже в кімнаті випити, бо на тверезу відчуваю не засну. Думки не дадуть. Після розмови з Романом Олеговичем та Галиною Юхимівною я пішла на гору і декілька разів перечитала повідомлення. Можливо я щось не так зрозуміла. А ні все так. Та жінка хвора на голову, а ще вона впевнена, що я повинна радіти такій «щедрій» пропозиції. Цікаво це її ініціатива мені написати чи Ростик попросив?