17 Аделаїда

 - Кохана нам потрібно буде злітати з сином на виставку нового обладнання на тиждень. Але ми швидко. – повідомив мене Ігнат за вечерею. 

Зізнаюсь чесно я засмутилася такою новиною. А якщо вони не встигнуть приїхати до дня народження Рустама? 

Тоді я дарма готую сюрприз. Планую встигнути підготувати терасу до його сімнадцятиріччя.

 - О добре Лілю мені залиште, я планую її припахати розмалювати мені стіну на роботі. 

Планую зробити літню терасу біля річки для молоді, а з декором ніхто краще не справиться за нашу художниці. – промовила я легенду для всіх. 

Насправді я планувала зробити тематичну терасу з малюнками з мультика який створив Рустам для Лілі на її чотирнадцятий день народження. 

Я в того равлика з сердечками вмістом очей які з’являлися коли він бачив свою кохану сама закохалася. 

Такий він у нього гарний вийшов. Син створив коротенький мультик де головні герої два равлики хлопчик з чорним панцером та різними очима, та дівчинка з рожевим панцером. 

Ох і смішно було дивитися як змінюється чорний равлик  при появі дівчинки.   Як з’являлися сердечка в його очах, різного кольору, до речі. Як він обурюється коли дівчинка не звертає на нього уваги.

Як він її прикривав листочками від дощу.... милота одним словом, а не мультик така собі історія їх кохання і видно першого поцілунку. 

Коротше дуже пам'ятний  для  них ну тепер і для нас мультик і вже тоді я вирішила, що потрібно якось зафіксувати цей мультик в нашій пам’яті. 

Тому я давно придивлялася місце де б їх намалювати і якось само собою впала в око літня тераса до якої ніяк руки не доходили. Вона знаходилася в гарному місці, але не використовувалася довгі роки минулими власниками. А я вирішила поки не чіпати, щоб використати не стандартно от видно і знайшла той нестандартний підхід до тераси. Знову мимоволі пригадала, що саме в той день коли Рустам показав мультик він повідомив нам, що вони з Лілею офіційно зустрічаються. 

Ми з Ігнатом тоді кивали та удавали що здивовані новиною.

 А потім в спальні сміялися до сліз. Наївні діти думали що ми не помітили їх поглядів та поведінки. - Добре. – зітхнув Рустам.

 - Ми їдемо на тиждень. – промовляє Ігнат і притискає мене до себе та зарившись мені в волосся тихенько хіхікає, я теж ледь стримуючи. Адже дивитися на ту парочку без сміху не можна. У Рустама такий вираз обличчя наче ми їх на сім років розлучаємо, а не на сім днів. Він завжди так реагує коли розлучається з Лілею на довго. Під словом довго я маю на увазі дні... не місяці, а саме дні. 

- Ходімо вже ми їдемо лише завтра, а ти вчепився в Лілю так наче я тебе на навчання відправляю на декілька років причому негайно та в школу закритого типу. – промовив Ігнат взявши себе до рук. Та прибрав посмішку з обличчя.

 - Не смішно. Давно ти без маман десь їздив? 

- От завтра й поїду. 

- Вам легко ви вже старі. Вам по кайфу один без одного, а ми....

 - Так. Припини, а то ти зараз договоришся.- потяг Ігнат сина на вихід. А я не витримала та засміялася в голос.

 - Ти теж мене старою вважаєш?

 - Нііі! - протягує донька. І так фальшивого бреше, що аж вірити хочеться. 

- Ага.

 - Ходімо вже допоможеш своїй пристаркуватій матері. 

- Добре. Аптечку брати?

 - От змія мала. А при Рустаму така скромна.

 - Ой припини я завжди однакова. - Ага. Ага. Головне, щоб ти донь не нароком не сплутала справжнє кохання з дружбою. 

- Як ви з татом? Ну я маю на увазі з біологічним. – я ніколи не приховувала як звати її біологічного батька навіть одного разу показала його фото в інтернеті. Точніше фото його родини. Можливо це підло з мого боку, але я не хотіла, щоб моя донька жила ілюзіями та малювала собі тата якимось супер-Меном, або жертвою обставин. 

Вона знає, що він про неї не знає. А також вона знає чому саме.

 Та й потреби в ньому у неї немає Ігнат чудово справляється з обов’язками тата. 

А от Рустаму роль просто брата не підходить і це мене якщо чесно лякає. Занадто він її кохає, занадто оберігає.... таке шалене кохання може їх спалити. Але на жаль я не можу захистити її від усього світу. А от відірвати Рустаму голову в разі чого зможу. - Напевне так. У нас шансу не було розбиратися. Нас засватали ще дітьми та потім весь час разом були. Я окрім Ростика нікого не помічала як і він. 

Хоча ні, Ростислав видно зрозумів, що не кохає мене, але сказати мені забув.

 Не знаю лише з яких причин зі страху чи з сорому, або йому було байдуже на мене. Знаю одне ця історія в минулому.

 - Ви з ним разом з дитинства. Як і я з Рустамом.- промовила донька і мені не подобався хід її думок. Тому відволікаю  її розмовою про завтрашній похід до магазину по фарбу. І це діє. Донька намагається дізнатися що потрібно малювати, але я мовчу. Тримаю інтригу.