16 Ігнат

 - Синку скоро твій день народження. Ти як плануєш його провести та де щоб ми з Аделаїдою знали. – запитав я сина за вечерею в нашому родинному колі.

 З приходом Аделі та Лілі в наше життя повернулася радість.

 Я чесно не планував з кимось сходитися. 

Але якось само собою вийшло, що наші діти здружилися і в якомусь роді звели нас. 

За всі ці роки я жодного разу не пошкодував що почав жити з Аделі.

 Вона дивовижна жінка. Прийняла мене такого понівеченого морально і фізично.

 Стала матір’ю для мого сина.

 І можливо колись стане мені дружиною. Якось так склалося, що ми просто живемо разом.

 Я не роблю їй пропозицію, а вона не наполягає. 

Можливо це через те, що нам довелося обом пережити. Я втратив кохану дружину і мені здається, що якщо я одружень, то зраджу її пам’ять.

 А вона переживши зраду нареченого просто боїться самого слова весілля. 

Аделаїда  звісно ніколи в цьому не зізнається, але я впевнений, що причина саме в цьому.

 Аделі багато мені розповідала про той день коли її наречений привів в будинок дружину.

 І якщо чесно я там не розумію нікого ні батька Аделі, який ростив її для того дебіли, а потім вигнав і не спілкуватися всі ці роки, ні того Ростислава, який проміняв такий скарб на когось іншого, ні інших членів тієї дивної родини.

 І хоча Аделі часто жартує на цю тему я думаю їй болить, що її зрадили й покинули найближчі люди які були в неї в той проміжок часу ну майже всі. Добре, що хоч хрещений у неї нормальний мужик. 

Часто прилітає в гості та постійно дзвонить. 

Я й сам на диво легко порозумівся  з Корнієм Тихоновичем.

 Завдяки йому у Лілії є дідусь. 

Мої батьки її прийняли, але досить стримано. 

І не були частими гостями в нашому домі та й нашому житті в цілому.

 - Я нікого не хочу бачити мені й Лілі вистачить. Не вистачало, щоб на неї витріщалися всі гості. – відповідь сина  відволікла мене від роздумів, а обурений тон навіть розвеселив. От ревнивець росте.

 - А може в колі друзів? – обережно запитала Аделі. 

- Ні. І до друзів не поведу. Мені й останнього разу вистачило. Коли Марк до неї свої граблі тягнув.- сина аж пересмикнуло. Роки йдуть, а нічого не зміниться син дуже ревносно відноситься до всього що відноситься до Лілі. Вона лише його. Особливо коли вона   підросла і почала формуватися в прекрасну дівчину. 

Синові дах і почало зносити.

 В кого він такий власник не знаю. Напевне підліткові гормони грають. 

- От через таку твою поведінку чутки про те, що директор айді компанії тиран який запер своїх дівчат в домі та не випускає ширяться і кріплять серед людей. А гасло нашої родини:

 »Мовчи жінко». 

- бурчить Аделі. Головне, що люди вірять незважаючи на те що в Аделі своя база відпочинку якою вона активно займається. 

А Ліля вчиться в коледжі, а не в закритій школі для дівчаток. 

- От не нагадуй. Я досі не відійшов від Ліліного плавання в тому купальники під час її гулянки з подругами. 

- Нормальний купальник в інших дівчат взагалі бікіні було. – обурилася донька. Діти продовжують сваритися не слухаючи нас.

 - А мені байдуже на інших. Ніхто не має права дивитися на те, що належить мені.

 - Рустам ти перегибаєш. Тобі не здається? Влітку Ліля працюватиме в мене офіціанткою і... – втрутилася в розмову Аделі.

 - Ніким вона не працюватиме. Маман ти форму ту бачила? Вона нічого не прикриває. - нарешті рустам відриває погляд від Лілії та переводить його на Аделаїду.

- Бачила. Я тобі більше скажу я її затверджувала. Все вона прикриває. Заспокойся. Ох ти й тиран! Жах.- розізлилася завжди спокійна Аделі. 

- І я про це. До кожної моєї сукні придирається то виріз завеликий, то колір не той. - набуває губи Ліля.

- Синку до добра такі ревнощі не доведуть. – вирішив остудити я сина, а то він й дійсно перегибає.

 - Тоді дозволь нам одружитися коли Лілі виповниться шістнадцять і я заспокоюсь.- промовив син трохи подавшись в перед для цього довелося трохи привстати  зі стільчика. 

- Е ні. Мене не вплутуйте в це. Самі вирішуйте без мене. Я своє життя живу, а ви своє живіть.- підняла в гору руки кохана і почала сміятися. Син вже не перший рік говорить, що як тільки Лілі виповниться вісімнадцять він її поведе до РАГСу.

 - Ну тоді вдома посидимо на твій день народження! Згоден? – запитала Ліля і хотіла піти, але син в раз змінився в обличчі та схопивши її за руку почав цілувати тильну сторону її долонь. - Ну не злися кохання моє. Я просто божеволіє коли думаю, що тебе хтось побачить в купальнику. 

- Тоді ти мені його сам обереш і ми відсвяткуємо у мами? – надула губи донька. Вміє вона з сина вірьовки вити. Тиха... тиха, а все одно керує сином як хоче. Той злиться психує, але з рештою робить як Ліля хоче. 

- Добре. Як скажеш. 

- Ану геть зі столу безсоромники.- гиркнув я на дітей які явно хотіли поцілуватися. Вони розсміялися і пішли геть.

 - От що з ними робити? – запитав я кохану. 

- Нічого. Головне не лізти сильно в їх життя. Самі розберуться. А про те, що я потрапила до тирана, я часто чую. Їх всіх якщо послухати, то мені самій себе шкода стає. Але мені байдуже нехай говорять. 

- Ну якщо я тиран, то дуже і дуже щасливий. – я потягнувся до Аделі, щоб поцілувати її.

 - От дітей сварите, а самі що в думали. - бурчала на нас Галина Юхимівна.

 - До речі Рома в машині вже пів години чекає у вас совість є? – сварить нас дружина водія наших діток. 

- А чому Роман Олегович там сидить сьогодні ж субота у нього вихідний. 

- Бо дітвора хотіли піти в кафе.           

 - Ааааа. Зараз я їм дам. Безсовісні змушуючи себе стільки чекати. - промовила Адель і хотіла піти до них та тільки почала вставати то побачила як діти чкурнули з будинку до машини. Ох отримають вони в мене коли повернуться. Бурчала вона.                         

 - Дякую Галина Юхимівна все було смачно.

 - Та нізащо дітки. Я запитати хотіла, а можна ми на вихідних до сина поїдемо і машину візьмемо? А то так давно в нього буде.