11 Аделаїда

 - Ми приїхали. – промовив водій. Зупинившись біля під’їзду багатоповерхівки. 

- Мамо, а куди ми приїхали? – запитала донька. 

- Додому. Твій дідусь дозволив пожити в його квартирі. – я говорила з донькою і відчувала пристальний погляд водія на собі. - Ви мене вибачте. Але ваше обличчя мені таке знайоме і відчуття наче вас звали Іда. 

- Аделаїда. Близькі  називають Аделі. А ви звідки мене знаєте?

 - Точно Аделаїда так вас називав ваш хрещений коли я привіз вас до нього шість років тому. – я спочатку розгубилася, а потім пригадала, що хрещений розповідав, що завдяки тому, що зі мною провозився водій таксі майже весь день я потрапила до нього.

 - О це ви тоді були. – я кинулася його обіймати. 

- Я така вам вдячна за те що ви зробили. Нарешті я зможу вам якось віддячити. Особисто. Ось моя візитівка... 

- Дайте вгадаю. Зателефонувати вам в разі чого. Ваш хрещений її мені теж давав, а коли я подзвонив то номер був вже не дійсний. – обурено промовив чоловік.

 - Ой. Ви потребували допомоги? Ви не ображайтесь просто хрещеному  довелося все покинути та вивести мене з країни. Це я вина. 

- Ааааа. – недовірливо протягнув чоловік і помахав головою явно не вірячи жодному моєму слову.

 - Та нехай, я вам допоміг не для винагороди, а тому, що ви потребували допомоги. Бувайте. – чоловік махнув рукою і розвернувся, щоб сісти за кермо.

 - Ні чекайте. Дайте свій номер. – чоловік покачав головою і сів в авто. Але я встигла запам’ятати номери автомобіля. 

І через пів години у мене був його особистий номер телефону. 

Що правда довелося пів години розпинатися перед диспетчером про те яка я задоволена його роботою і стану їхнім постійним клієнтом завдяки Роману Олеговичу. Так звали водія таксі. Ми піднялися на сьомий поверх і відкривши двері давно не жилої квартири нас зустрів пил та затхле повітря. 

Донька скривилася, а я відкривши настіж вікна своєї тимчасової три кімнатної квартири. Почала наводити в ній лад доки донька дивилася мультики. 

Я впоралася через чотири години. Задоволена собою я замовила піцу для нас з донькою і пляшку вена собі я почала будувати план дій на завтра. 

Бо потрібно було з чогось починати. 

Донька вже давно спала, а я копирсалася в паперах які мене надіслав Ігнат в особисті повідомлення. 

І дійсно все наче було правильно і не прикопатися, але не зрозуміло куди дівається десь чверть прибутку. 

Зрозумівши, що потрібно шукати не в документах, а з’ясовувати все на місті.

 Можливо завдяки хитрості та обману  вдасця докопатися до правди я лягла спати. 

І дійсно люди кажуть що ранок мудрість ночі. 

Адже в ранці мене наче осинило. Потрібно влаштуватися на завод звичайним співробітником і спробувати все з’ясувати. 

А через те, що я геть нічого не тямила в металах, трубах які виготовлювали на заводі. 

То поки що не знала ким точно туди влаштуватися, що не привернути зайвої уваги.

 З цією ідеєю я й планувала поїхати до Ігната. 

Тому взявши доньку з собою і виключивши таксі заздалегідь попередивши, щоб до мене прислали саме Романа Олеговича я стала чекати.

 Ох і чудно він бурчав пів дорого на мене. 

За те що я дарма намагаюся згладити провини перед ним якої не існує. 

- Не існує кажете, а тоді поясніть чому ви дзвонили хрещеному свого часу. 

Він адвокат і ви явно не просто так дзвонили. 

- Не просто так.- сатанів чоловік.

 - Я тоді потрапив в неприємну ситуацію. Мене звинуватили в крадіжці сумочки клієнтки та звільнили не з’ясовуючи нічого до пуття.

 Без виплати заробітної плати.

 Я довго не міг знайти роботу, адже все що я вмію це крутити руля.

 А дурна слава про мене швидко ширилася. 

І попередній працедавець теж постарався обдзвонити всіх та сказавши, що я не надійний. 

Я ледь сюди влаштувався. 

У мене якраз випробувальний термін. 

- Он воно як. Вибачте, що ми не змогли вам допомогти.

 Ви мені тоді життя врятували. 

І моя донька народилася завдяки вам. 

Ще не відомо що б зі мною сталося якби не ви.

 А знаєте! Я щойно приїхала в це місто і мені потрібна людина яка возила б доньку в садочок доки я на роботі, а з часом і в школу. 

- Ви на що натякаєте? – розгублено запитав чоловік повернувши до мене голову під час зупинки га світлофорі. 

- Я пропоную вам роботу. Мого водія. Я звісно багато платити ван не зможу, але більше ніж ви зараз заробляєте  думаю потягну.

 І вам не доведеться терпіти косі погляди коле. 

А вони є я впевнена. 

А мені перейматися хто забере з садочка доньку.

 - Я подумаю. - ледь помітно посміхнувся чоловік. 

 - Добре. Зателефонуєте мені та скажете що ви вирішили. Добре?

 - Добре.- решту дороги ми їхали мовчки кожен думав про своє, я про роботу й іноді пригадувала причини які призвели мене до знайомства з цим чудовим та добрим чоловіком, а водій явно вів діалог сам з собою та іноді мені здавалося, що він навіть сварився сам з собою під час того німого діалогу. 

- Знаєш, дитинко, а я згоден.- промовив мені водій коли ми приїхали за потрібною мені адресою. 

- От і добре. Тоді я тут швидко впорався і ми зустрінемося та поїдемо купувати авто на якому ви будете возити мою доньку.

 І на якому потім буду їздити я. 

- О, навіть так. Я лише за. – просяяв Роман Олегович задоволено посмішкою. 

- Мамо, а Рустам тут буде? – запитала мене донька коли зрозуміла куди ми приїхали.

 - Не знаю. Зараз поглянемо. – на превеликий жаль для моєї доньки Рустам був в школі. 

Тому коли я пояснила план дій Ігнату та пішла до доньки вона нудьгувати в кріслі та побачивши мене радісно підскочили та попрямувала до виходу. 

Далі дні  були  перенасичений  подіями та почала  просто пролітали. Ми підібрали разом з Романом Олеговичем мені нове авто. 

Я влаштувала доньку до садочка. І постійно була на телефоні з Ігнатом він активно шукав мені вакансію на заводі.