8 Ростислав

 Після того як я зрозумів, що вона втекла я заклякаю і якийсь час переварюю в голові те що сталося. 

Ох не так я уявляв фінал цього розіграшу. 

А на що я надіявся?

 Що вона дасть мені ляпаса? Розсміється і скаже, що не вірить в цей цирк?

 Напевно так.

 Пізніше усвідомлення того, що якби мене так розіграли я б вчений скандал і дав в морду тому хто б прийшов з Аделі. Усвідомлення наскільки дебільний вчинок я скоїв накрило з головою. 

А потім я почав хаотично думати куди вона могла подітися. 

Мені негайно потрібно її знайти.

 І неочікувано я пригадав  про камери. 

Швидким кроком пішов до кабінету тата.

 В холі на мене чекала мама і хотіла щось запитати, але я її ігнорував. 

Бічним зором  я бачив, що Оля сидить на дивані з розгубленим поглядом, а поряд з нею моя сестра. 

- Ти можеш пояснити, що в біса відбувається! – до кабінету залетів батько.

 Він був явно злий і інтонацію в голосі не підбирав. 

- Я хочу знайти куди поділась Аделаїда. 

- А навіщо?

 Мама сказала, що ти вже одружений то тепер про дружину думай я сам знайду твою наречену. 

Колишню.- додав тато відбираючи, у мене ноутбук і щось там клацнув. 

- Не колишню. 

А саме що неє  справжню і єдину. - А та що в весільній сукні тоді хто? 

- То розіграш я вигадав весілля, а свідоцтво підробка. – батько зблід і покачав мовчки головою.

 - Ти ідіот? 

От скажи мені чим ти думав? 

На що надіявся? – перейшов на крик тато.

 - Не знаю.

 Припини кричати краще дай мені подивитися записи камер я хочу її знайти. – тато поклав ноутбук на стіл і ми почали дивитися записи. Ось вона вистрибує  з вікна і щириться від болю та тре ногу, та плечі. 

А у мене серце щемить від побаченого. 

Потім шкутильгаючи прямує до воріт трохи чекає і потім сідає в таксі. 

- Куди вона поїхала? – запитав я тата наче він знає відповідь. Повинен визнати дивитися як вона стрибає було страшно. Хвилювання за неї наростало з кожною хвилиною доки я переглядав відео.

 - Тобі краще знати куди. 

Вона твоя наречена. 

Колишня. 

- А тобі подобається з мене знущатися?

 - Доки ти будеш ставити дурні питання я буду знущатися. – ми вже в десяте передивляємося запис, але номера таксі як не було видно з початку, так і не видно зараз.

 Ми вже й покадрово його дивилися і збільшували зображення. 

Все марно.

 - Стривай сину у неї ж в руках був телефон. – несподівано промовив тато. 

Я аж смикнувся і таким придурки себе відчув. 

Звісно потрібно зателефонувати й все пояснити вона зрозуміє мене і пробачить завжди пробачила мені. 

В ті рідкісні миті наших сварок. 

І я дзвонив й дзвонив, гудки йшли, але ніхто не відповідав.

 В кабінет постукали та прочинивши двері зайшла мама.

 - Синку, що робити зі святом. 

Нам час їхати гості не повинні чекати. 

- Мамо яке свято? 

Аделі ніде немає.

- Зате твоя дружина в вітальні я її затримала. 

Вона хотіла піти, але я не дозволила. 

Я розчарована сину.

 Як ти міг, так з нами вченими?

 Не міг сказати, що розлюбив ту свою наречену?

 Ми б її до її батька вже б давно відправили.

 - Батько! Точно! Вона до нього поїхала.

 Їй більше нікуди їхати. – мама ще щось говорила, але я її не слухав вже і не намагався пояснити, що Оля мені ніхто. 

- Борис Борисович, Ало.- добре що він взяв швидко видно чекав мого дзвінку. 

- А Аделі у вас? Дайте їй слухавку. Я хочу поговорити. Я їй все поясню. Я бовдур...- почав тараторити я. 

- Забуть про мою доньку покидьок. 

Я тобі довірив найцінніше, що мав, а ти. 

А це так не залишу! Чуєш? Забудь про мою доньку...

 - Ну і що він сказав?- запитав батько після того, як Борис Борисович кинув слухавку.

 - Погрожує. Але це й не дивно. – відповів я. 

- Я поїду до нього мені потрібно з нею поговорити.

 - З ким. З дівчиною яка від тебе втекла після того, що ми для неї зробили? А Борис теж... невдячний ми його доньку повністю забезпечили за все платили, одягали та  годували, а він нам погрожує. 

- Годі мамо я сам винен. Я поїду.

 - Е ні синку. Накоїв дурниць май силу відповідати за них. 

Якщо вже привів дружину в наш дім, то сьогодні на вечірці представив її як наречену, а через місяць весілля відіграємо.

 - Тату ти що я її не кохаю. Це був жарт. 

- Все досить. До жартувався вже. Час дорослішати та відповідати за свої вчинки. – як я не намагався переконати тата він був непохитний. 

А коли я повернувся і застав Олю вже в геть іншому платі, а в холі звідкись взялися її батьки, які широко посміхалися мені. 

Та вітали з днем народження і заручинами з їх донькою. 

Я зрозумів, що мене обвели навколо пальця, як лоха. 

Мої власні друзі. 

- Ну Ростислав ти вмієш дивувати. Прийми моє благословіння. 

Не очікувано, що правда, але ми лише за.- промовив батько Олі. 

Я кивнув і перевів погляд на усміхнену Олю. 

Ну нічого поговоримо пізніше. Подумав я. 

Але пізніше не настало. 

Я весь вечір намагався додзвонитися до Аделаїди, але вона не брала слухавку, а потім і зовсім вимкнули телефон. 

І мене накрила образа.

 Навіть шансу не дала все пояснити. 

Ото так вона мене кохає?! 

Ото так довіряє?! 

Виходить вона мене погано знає, якщо так легко повірила в те що я здатен її зрадити. 

Усвідомлювати це було боляче.