Розділ 12

Крістіан

– Ну, це однозначно ритуал, – висловив абсолютно очевидну думку Єйр, вибравшись на стіл з ногами та заглядаючи в записи Крістіана.

Задоволена власною здогадливістю та обізнаністю морда просто світилась від апломбу, ніби він зараз відкрив всі таємниці корони.

– Що б я робив, якби не твої коментарі? – поморщився Кріс, гортаючи книги ритуалів.

З кожною наступною книгою настрій все більше псувався. Нічого навіть схожого на той ритуал знайти не вдавалось. І вже якщо в королівській скарбниці нічого не знайшлось, то не зрозуміло, де й шукати потрібно. Десь же вбивця взяв схему ритуалу? Не сам же створив? Та Кріс вже з розпачу і такий варіант розглядав.

– Щось знайоме, – потерши кігтистою лапою підборіддя, задумливо зазначив демон. – Десь я бачив цю схему.

– Буду вдячний, якщо ти його знайдеш, – пробубнів магістр, перегорнувши останню сторінку книги та глянувши на годинника.

До закінчення пар у проклятійників лишалось близько години. День було розплановано мало не погодинно. Лишилось не зав’язнути у справах. Саме тому магістр обрав для роботи найменшу скарбницю королівства. Найменшу, але… найбагатшу. А найбагатшою вона вважалась тому, що саме тут зберігались найрідкісніші та найцінніші артефакти королівства, які дбайливо збирались, не сказати навіть одразу скількома, поколіннями королівських осіб. І, звісно, перебувати тут було суворо заборонено. Комусь іншому. Не Крісу. Йому як раз ніхто нічого заборонити не міг. Може й хотів, але не наважувався. Король в першу чергу. Боявся, що в разі чого, працювати самому доведеться. А більше ніж роботу, його величність не любив тільки риболовлю.

– Все на мене, нещасного, – заголосив Єйр, сплеснувши в долоні. Виглядало це і смішно і моторошно водночас. – Всю роботу на мене скинеш, а сам… Мабуть, сидітимеш і мріятимеш про ту гарненьку білявку з гострим, мов бритва, язиком.

І хотілось би гримнути на демона, але… але він мав рацію. Важко не думати про це ходяче лихо, якщо перед очима й досі стоїть картина заспаної скуйовдженої, майже… голої дівчини. І попри те, що здивувати чи спантеличити дорослого чоловіка нічною сорочкою або ж її відсутністю, було вкрай нелегко, все ж заспокоїти уяву було важкувато. Особливо, коли вона звертала кудись не туди…

– Ти такий уважний. Часом занадто, – сухо зауважив Кріс, підтягнувши вже шосту за ранок книгу і розгорнувши її на розділі ритуалів.

І замовкнути б підручному. Але ж він демон. Його тішить коли хтось дратується.

– То ти від неї такий свіженький, усміхнений повернувся? – мало не облизуючись від роздратованості господаря, запитав Єйр.

Бісове створіння якби не сказало це, то Кріс і не помітив би, що й справді почувався добре і настрій, попри дурнуватий ранок, дійсно був кращим ніж останнім часом. Та все одно так фривольно розмовляти з Крістіаном міг собі дозволити лише він і…

– Хто вона? – гримнув суворий жіночий голос, ледь не раніше ніж настіж відчинились двері.

… і мама.

– Здається, що працювати мені сьогодні не дадуть, – зітхнувши та відсунувши книгу на край столу, зробив логічний висновок Кріс. – Добрий день, ваша високосте! І я безмежно радий вас бачити здоровою та сяючою. Як і завжди. Як минув ваш вечір? Ранок?

Її високість Аурена тель Туоран, котра зазвичай була еталоном етикету та манер буквально влетіла в скарбницю, зачинивши наглухо двері та у кілька кроків подолавши відстань до столу зупинилась, прийнявши найвойовничішу позу, на яку була здатна.

Досить високий зріст, стрункий стан та неймовірна врода цієї миті робила її схожою на богиню війни та справедливої помсти. А злісний вогонь в очах обіцяв найстрашніші катування, якщо вона цієї ж миті не отримає всі потрібні їй відповіді.

Від магічної енергії королівського роду, котру принцеса погано контролювала все життя і так, а в гніві й взагалі магія жила своїм окремим життям, мерехтіли родові коштовності. Спалахували час від часу камені в кольє та сережках, ніби в них також жеврів живий нестримний вогонь.

Загалом, щось таки дуже розлютило її високість. І тут провидцем бути не потрібно, аби здогадатись що саме.

– Не прикидайся дурником! – опустивши всі манери та правила придворних бесід, прошипіла мати. – Хто та дівчина, з якою ти вчора милувався на святі?

Милувався… Звичайно, якби Крістіан виріс деінде, а не при дворі, то його щонайменше обурило, а може й розізлило таке твердження. Але ж кому як не йому було відомо, як охочі до пліток пані вміють роздувати скандали на рівному місці.

– Студентка академії, – коротко відповів Кріс, підтягнувши книгу знову, аби дати матері зрозуміти, що він тут взагалі-то не від неї переховувався, а справами зайнятий був.

– Он воно як… – протягнула принцеса, зрозумівши, що тиснути авторитетом не має жодного сенсу, тож озирнувшись підійшла до крісла і велично в нього опустилась. – І з яких пір та носишся зі студентками, що невідомо звідки й взялися?

А, тобто спроби щось дізнатись про Карину провалились. Тож тепер принцеса Аурена зважилась на відверту розмову. Це навіть тішило. Зазвичай, вона легко та швидко здобувала будь-яку потрібну їй інформацію.

– Чому ж невідомо? Вона іншосвітянка, – абсолютно спокійно відповів Кріс. – Нещодавно потрапила до нас на навчання.