Розділ 7

Крістіан

Перше сонячне проміння пробилось у велике вітражне вікно. Розсипалось кольоровими візерунками по підлозі з білосніжного мармуру, розфарбовуючи його різнобарвними мазками. Завели наперебій виспівувати ранні пташки, поспішали на пари студенти.

Починався новий день.

Крістіан прискіпливо записував все, що вдалось дізнатись за ніч, у записник, час від часу відриваючись та поглядаючи на залізний стіл, на якому лежав черговий труп. Якщо так продовжуватиметься, то в академії просто не залишиться проклятійників. І такі цілком закономірні висновки доводили магістра до сказу.

Все, як і завжди. Жодних зачіпок. Хіба зброя, котра дивним чином зникла з місця злочину. Якщо взагалі вона була, а не привиділась дівчині. І хижі дрібні тварини, котрим там взагалі було не місце.

– Мали б залишитись сліди магії, якщо хваришів прикликали та дали завдання, – вголос роздумував Кріс, покручуючи олівець між долонь та прискіпливо оглядаючи мерця.

Безсонна ніч давалась взнаки. Думки плутались, а ниючий після поранення біль ставав все відчутнішим. Єйр мав рацію, не варто зловживати зіллям. Але за непередбачуваних обставин, без екстрених мір було не обійтись. Якби ця непосидюча іншосвітянка хоч трохи думала, перш ніж робити… 

Кріс роздратовано зітхнув. Але вже пізно було дратуватись щодо її поведінки. Зрештою, що зроблено, те зроблено. Треба б якось її присмирити, пояснити, що її жага діяльності може погано скінчитись. Але тут провидцем не треба бути, аби передбачити її реакцію. З неї станеться зробити все на зло Крістіанові. Треба ж було притягнути з іншого світу собі ж такий головний біль!

– Я не знайшов нічого, – розвів руками Аннар, зробивши позначку у своєму блокноті. – Лише твоя, моя магія. І якісь відголоски магії Карини. Цікава вона, до слова.

– Магія? – їдко уточнив Крістіан, чудово розуміючи про кого йде мова насправді.

– Не удавай, що не зрозумів, – посміхнувся Аннар, закривши блокнота. – Дівчина цікава. Приваблива, гостра на язик. У їхньому світі всі такі?

– Сподіваюсь, що ні, – пробубнів собі під носа Кріс, чомусь увага Аннара до Карини була йому неприємна. Дратувала. Чи справа у безсонній ночі? – Інакше… Це був би світ Хаосу.

Крістіан знав, про що говорить, коли згадував Хаос – батьківщину Єйрангранхора. Світ темної магії, демонів та таких само гострих на язик, непосидючих, розпусних жінок-демониць. Може, вона й справді прослизнула якось у той світ з Хаосу? Це багато пояснило б. 

– Тобі краще знати, – задумливо буркнув Аннар, трохи знітившись та втративши жагу до душевних розмов.

Нар вмів відслідковувати настрій свого начальника. І зараз Крістіану було не до жартів. Він був виснажений болем, занадто великими витратами магії, безсонною ніччю. Та на додаток – черговим глухим кутом у їх розслідуванні. Трупи множились, а слідчі ні на крок не наблизились до розгадки.

Цокіт високих підборів обірвав розмову на півслові. Кріс був тому дуже радий, адже вже збирався бовкнути щось таке, на що старий друг може й не образиться, але точно запам’ятає. І пригадає йому за першої ж можливості.

– Вам ночами взагалі не спиться? – зцідивши позіхання у кулачок, поцікавилась Хельда, замість привітань. – Тиняєтесь казна-де, знаходите якихось незрозумілих мерців. Закохайтесь обидва вже. Займіть час чимось кориснішим. І приємнішим!

– Я б з превеликою радістю, Хель, але якщо ти забула, то саме ти дала мені відкоша вже втретє, – нагадав Аннар, відкинувшись на спинку стільця.

І ніби докоряв, ображався, але на губах грала усмішка. Ці суперечки мали давнє коріння та подобались обом магам точно. Аннар бігав за Хельдою, а та, своєю чергою, щоразу його відшивала. Та хай там як, обидва не збирались відступати ані на крок від своєї гри.

Хель усміхнулась, трохи зверхньо та переможно поглянувши на Аннара. Вона була однією з небагатьох жінок-магів, що могла дозволити собі одягатись так, як велить душа, а не традиції. У салонах особисто для неї шили сорочки та штани з чорного шовку, розшиті червоними, мов кров, нитками. Вона могла плюнути на звичаї та поводитись так, як сама того хотіла. Це і подобалось в ній Аннару. До всього, Хельда була напрочуд красивою жінкою: світла шкіра, темні очі, правильні риси обличчя та довге чорне волосся, котре вона воліла залишати розпущеним. От у кого вже точно відзначились демони серед рідні.

– Спробуй ще, – усміхнувшись одним куточком губ, порадила некромантка. – Цілком можливо, що наступного разу пощастить більше.

– Або вщерть розіб’є моє серце, – трагічно зітхнув Аннар. 

На що у Хельди точно було заготовлено кілька кольких відповідей.

– Досить вже цих шлюбних ігор, – не витримав втомлений та змучений болем Кріс, піднявшись зі стільця аби розім’яти ноги, які затекли від довгого сидіння на місці. – Приділіть трохи уваги розслідуванню, будь ласка. 

– Нервовий ти якийсь сьогодні, – трохи надулась, але все ж взялась до роботи Хельда. – Хто тут у нас? – Хель відкинула простирадло, роздивляючись мерця та вмить посерйознішала. – Хлопчик. Молодий зовсім. Знову?

– Знову, – підтвердив Кріс, повернувши ручку на стулці та відкривши вікно.

Свіже повітря увірвалось в приміщення, розбавляючи уїдливий сморід реактивів та дезінфекційних засобів, ароматом квітів та свіжоскошеної трави. Кріс не втримався та вдихнув на повні груди. На мить закортіло відчути себе просто людиною. Живою, звичайною. Але Кріс не звичайний. Та і не зовсім людина.