Розділ 5

Крістіан

Мить, і Карина зникла у черговому порталі. 

– Невгамовне дівчисько, – процідив крізь зуби Кріс, збираючи залишки портальної магії, що ще не розвіялась. 

За свіжим слідом йти не тяжко. Було б, якби нещодавно він не витратив стільки магії. Але про це доведеться думати пізніше.

– Ти себе доб’єш, – зітхнув Аннар, підхоплюючи магічні потоки та вплітаючи їх в загальну сітку закляття.

Кріс тільки сильніше зціпив зуби. Біль, що здавалось ще недавно відступив, залишив по собі лиш ниюче нагадування, знову обвалився на нього всією своєю силою. Мов морський прибій, що розплескав маленького човника по кам’янистій скалі. От таким розбитим на друзки човником і почувався Кріс.

Але за кілька миттєвостей все ж портал розкрив свою пащу.

– Йди першим, – кивнув Крістіан Аннарові, зігнувшись навпіл та важко дихаючи.

– Ти взагалі в нормі? – засумнівався Нар, переводячи погляд з порталу на старого друга.

– Зараз буду, – відмахнувся Крістіан.

Добре, коли з кимось маєш такі стосунки, коли тебе розуміють навіть не з півслова, а з жесту, погляду. Аннар був таким. Саме тому не вагаючись ані миті ступив у відкритий портал.

– Єйр, – гукнув ледь чутно в темноту кімнати Крістіан.

Повторювати двічі, як і пояснювати в чім річ було не потрібно. Дрібний демон, швидко для свого зросту та неповороткої статури вивалився з темряви зі скляною пляшечкою в лапах.

– На твоєму місці, я б не грався з зіллями. Не у такій кількості, – тихо бубнів демон, але все ж відкоркував зілля.

– Ти не на моєму місці, – зітхнув Кріс, осушивши пляшечку.

Легше стало, але не дуже. Може подіє згодом. Та зволікати й чекати доки мине біль часу не було. Портал от-от закриється і сам він його навряд вже зможе відкрити.

Тож вирівнявшись, зібравшись з силами Кріс рішуче рушив на місце злочину.

– Треба було її лишити в тому світі, де вона жила, – роздратовано пробубнів він за крок до порталу.

І сам же вилаяв себе за ці слова. Дівчина не винна ні в чому взагалі. Крім того, що суне свого носа куди не треба.

В ніс вдарив сморід плісняви, сирості на щурячого лайна.

За спиною таки розтанув портал, котрий вже не було жодних сил тримати. Та й потреби в ньому не було. Кріс чудово зрозумів, що це за місце.

Чергове вбивство в стінах Академії. Якщо ця інформація просочиться за мури та піде в маси, проблем не обереться не лише керівництво, а й уся королівська сім’я. Дядечко ж особисто курує саме цю академію. Інакше, не відправив би любого племінника розгрібати усе це.

Шостий труп, щоразу почерк вбивці однаковий, а слідчі ніяк не можуть вийти на слід маніяка.

Скупе світло ледь пробивалось у заґратовану віконницю. Аннар послужливо підкинув у повітря кілька світлячків.

Та погляд Кріса насамперед упав не на жертву. Там нічого нового не побачиш. А на дівчину, що в цей час замість того, аби, як і належало б звичайній вихованій панянці, втратити свідомість, сиділа поруч з трупом і гамселила – черевиком по підлозі. І так завзято, що навіть Аннар остовпів і не розумів, як на це реагувати взагалі.

– Що взагалі відбувається? – розгублено поглянувши на керівництво, поцікавився Аннар.

Неймовірно цікаве питання. 

– Самому цікаво, – скинувши брову, знову поглянув на дівчину Кріс. 

– Геть звідси! – вигукнула Карина та знов тріснула черевиком по підлозі. Почувся голосний вереск і їм під ноги злякано кинувся дрібний хвариш. 

– Панно Карино, з вами все гаразд? – обережно поцікавився Аннар, зробивши несміливий крок до дівчини.

– Зі мною? Так. А ось труп… Ви можете щось зробити з цими…?

Тільки тепер стало зрозуміло, що вона не просто так вирішила порозважати місцевих мешканців, а відбивається від дрібних хижаків – хваришів. Певно збіглись на запах крові.

– З цими? – тицьнувши пальцем у тваринку, що пробігала повз, запитав Аннар.

– Ну так. Ці дрібні тваринки вирішили повечеряти. Вашим трупом…

– Він не мій! – зауважив Аннар.

– Ой! Пробачте, – зніяковіла дівчина. 

– Вистав купол, – чи то попросив, чи наказав Кріс, ледь тримаючись на ногах.

Аннарові, попри всю свою вдавану несерйозність ніколи не потрібно було повторювати чи роз’яснювати щось. Тож за мить довкола трупа, дівчини та й довкола них самих сформувалась напівсфера, що мерехтіла блакитним світлом.

– Підійміться з підлоги. Застудитесь, – втомлено зітхнувши скомандував Крістіан, стягнувши піджак, та наблизившись до дівчини, накинув його їй на плечі. Підняв з підлоги її плащ та, струхнувши, вклав в руки. 

– Та й сліди знищите. – вставив Аннар, обійшовши мерця та, присівши навпроти, невдоволено поморщившись. – Якщо вони ще залишились після вашого самовільного втручання.

– Не переймайтеся так. Більше втручатися не буду. Буду, як належить, втрачати свідомість та верещати до нестями, – пробуркотіла, взуваючись.