Розділ 3

Крістіан

– Демонові портали, – простогнав Кріс, впавши в глибоке крісло та заплющивши очі.

Так здавалось ніби біль притупляється. Коли просто сидиш нерухомо. Але варто поворухнутись і знову в боку почне нити. Тож магістр ухвалив найправильніше рішення – не рухатись. Трохи посидіти, а вже потім братись за справи.

Справ назбиралось у його відсутність цілий стос. Листи, звіти, запити… невже без нього ну ніяк королівством правити не вдається?

Варто визнати, дядько зовсім закинув справи корони, кузен геть юний, аби брати участь в управлінні. А другий у черзі до трону Кріс – цілком підходив. Навіть попри те, що нещодавно пережив замах на свою безцінну незамінну персону. І хто за нього хвилювався? Ні, хвилювався багато хто, але абсолютна більшість тих, хто навідувались до нього запитати про здоров'я, приносили отакі папірці, котрі Крісу хоч на смертному одрі розглядати потрібно було. І тільки мати щиро переживала про єдиного сина.

– Дружину тобі треба. І дітей, – схлипувала мама, власноруч змінюючи пов’язки на рані. – Може хоч тоді за розум візьмешся. Ти ж не звичайний слідчий. Спадкоємець.

– Другий в черзі, – в’яло та, поморщившись, поправляв Крістіан принцесу, але його слова були проігноровані, як і багато разів до того.

Далі була довга лекція про обов’язки. Про почуття матері. І просто щирий страх за дитину і любов. Матері вони такі. Будь ти хоч сто разів найсильніший маг королівства, а все одно – дитина дитиною.

– Маєш паскудний вигляд, – пролунало з темного кутка невеликого, досить захламленого кабінету магістра Крістіана Ренфолда.

Тріскучий противний голос, ніби хтось по склу дряпав кігтями, змусив магістра все ж розплющити очі. В напівтемряві палали два червоних вогники десь за метр від підлоги. І більше нічого. Зізнатись, Крістіан і сам полюбляв темряву. Запалював хіба пару свічок на столі, виключно для роботи. Але звичка Єйрангранхора ховатись по темним куткам та намагатись налякати всіх, кому на думку спаде навідатись до магістра, трохи дратувала. З іншого боку, варто зазначити, що це був досить дієвий захист від тих, кому захочеться пробратись в кабінет без дозволу самого магістра Ренфолда.

Втім, саме в цей момент навіть Кріс ледь стримався, аби не запустити в Єйра чимось важким. Ну, хоч чорнильницею. Магістр і сам чудово розумів, що вигляд має такий, наче його пережував та виплюнув дракон. Чи демон. Не суттєво.

– Прикрий писка, – просичав роздратовано Крістіан. Йому й без констатації очевидного було недобре. – Краще зілля неси.

– Вже, – зовсім не образившись на різкі слова, щасливо протягнув Єйр та шкоргаючи короткими ногами по підлозі, поспішив ближче до господаря та зрештою показавшись у всій своїй красі.

Короткі ноги, малесенькі крила та досить пишне тіло не робило нижчого демона неповоротким. Для магів і немагів цього світу він був відверто страшним: тонкі, закручені за досить великі вуха роги, червоні очі, що сяяли в темряві, сіра груба шкіра, місцями поросла ріденькою чорною шерстю та гострі ікла замість зубів. Теплих почуттів такий монстр не викликав ні в кого. Точніше… демон. Демон на службі у спадкоємця трону. Але вірнішої істоти Кріс не знав.

Єйр протягнув Крісові невелику скляну пляшечку з густою чорною рідиною. Бридка і на вигляд, і на запах. І смак у неї був не кращий.

Але що робити? Кращого зілля для відновлення поки ніхто не придумав. Тож Кріс, різко видихнувши, осушив всю пляшечку за один ковток.

– Бридота, – скривившись та ледь дихаючи простогнав магістр.

– Але ж дієва, – усміхнувся демон, продемонструвавши два ряди гострих ікол.

– Дієва, – змушений був погодитись Кріс.

І справді, біль відступав, навіть, дихати стало легше. І в голові трохи почало прояснюватись. Може, й папери вистачить сил розібрати? Але одного погляду на стос паперів на столі було достатньо, аби усвідомити – не вистачить.

– Тобі ж казали – відпочивай та бережи сили, – пробурчав демон, залізаючи на стілець.

Залазив він десь так, як мала дитина, що ледь навчилась ходити: натужно кряхтів та бурчав собі щось під носа. При всьому бурчав він мовою Хаосу. І поки аналогів у загальній мові Кріс не знайшов, але мав тверду впевненість, що то слова, котрі не варто промовляти при жінках та дітях.

– Критичний випадок, – коротко кинув магістр, перевівши подих.

– Настільки критичний, що ти ледь дуба не врізав? – врешті-решт, вмостившись на стілець, уїдливо поцікавився демон.

Крісові одразу ж згадались і обставини знайомства, і те, як дівчина розкидалась прокляттями наліво і направо. Дивна особа. Зовсім не така, як місцеві жінки. І навіть з немісцевих він не знав жодної схожої на неї.

– Ти не забагато волі язику даєш? – замість відповіді спокійно поцікавився Крістіан.

Абсолютно спокійно, але на демона подіяло миттєво. Рогатий одразу ж припнув язика, зібрався та посерйознішав.

– Розібрав документи за важливістю у твою відсутність, – чітко відрапортував Єйр. – У кутку – запити радників короля. Землі, фінансування… зрештою, хто про що, а радники про золото у своїх карманах. Пропоную їх перевішати. Чи з’їсти. Проблем стане менше.