Глава 21

Гомінке, жваве місто ніби все жило в очікуванні грандіозної події, королівського весілля. Тут і там по вузьких вуличках снували заклопотані містяни, поважні запрошені гості в пошуках чи то особливих подарунків, чи то святкового вбрання. День і ніч випікалися весільні тістечка,  оригінальної форми пиріжечки, готувалися інші вишукані страви. Так, ґрунтовною була підготовка, хоч і триденною. Для економії коштів королівської скарбниці два весілля вирішили святкувати в один день.

Тамі за ці три дні цілковито виснажилася. Бо Арахнія, яка ніколи не мала подруг, раптом відчула непереборну потребу в жіночих порадах стосовно суконь, прикрашання замку, урочистої церемонії, весільних музик,  і взагалі Тамі від себе ні на хвилину не відпускала.

Ідею робити весілля лише в чорних тонах відхилили відразу, бо виходило занадто похмуро й нерадісно. Вирішено було комбінувати чорний та білий кольори: квіти білі, скатертини чорні, столове приладдя біле, стільці чорні. Ну, якось так. Сукні, пошиті у рекордно короткі терміни, були майже ідентичні, але в Арахнії чорна, розшита білими квітами, в Тамі ж, навпаки, біла – розшита чорними квітами.

Отак і жили вони з Ясеном ці дні в королівському замку, невимовно бажаючи завершення всіх цих офіційних урочистостей і повернення до свого будинку.

В усій цій метушні Тамі зовсім забула, що їй конче треба  було навідатися до Поли й побачитися з Драгою. Але ж через декілька днів вже й весілля було заплановане, то всі вмовили Тамі закечати. А їхні магічні запрошення відправили гонцем в оселю Поли. Гонець, до речі, повідомив, що Драга якраз  в Поли і живе зараз, тож Тамі заспокоїлася.

А ще трапилася одна подія, яка все перевернула з ніг на голову та молодій дружині вже було ні до приготувань, ні до візитів. Тамі постійно нудило, і з’явилася тверда впевненість, що це не просто так. Яким же безмежним щастям, якою нестримною радістю виявилася новина про вагітність, яку абсолютно впевнено оголосив королівський лікар.

Буває ж таке, багато років Тамара Скляренко намагалася завагітніти, й все було марно. А  коли нарешті завагітніла, то сталося з нею страшне лихо. В цьому ж її житті навіть і місяця не минуло, як Тамі вже була в очікуванні маленького дива.

В цій радісній ейфорії Тамі вмовила Ясена пробачити брата. Бо розповів, звісно, дружині про що суперечка була.

- Він говорив імпульсивно, не подумавши. Я впевнена, що насправді він би так ніколи не вчинив. Він любить тебе, Ясене.

І Ясен пробачив, бо негоже дружину при надії хвилювати. Проте хвилювань було не уникнути. Бо ж день весілля був надзвичайно насиченим. Радісними емоціями, привітаннями, танцями, нескінченними веселощами.  

Вже коли запальні танці гучно гриміли на весь замок, Тамі краєм ока помітила серед натовпу розгарячілу Драгу в ошатній зеленій сукні. І що було дивно, танцювала, весело сміючись з якимось ельфом, а потім обіймаючись, вони розчинились десь в натовпі. Тамі й хотіла піти її пошукати. Можливо, десь серед гостей. Але так невчасно підступила нудота.

- Я на хвилинку до вбиральні, - сказала Ясену. Кивнув, ніжно так її пальці цілуючи. - Бо щось мені недобре. -  Дійсно, бліда така була.

- Хвилююся за тебе, кохана, можливо, ну його це святкування, ходімо до своїх покоїв, - нахилився до неї, шепотів так лагідно.

- Ох, любий, це ж наше весілля. Відбудемо вже його до самого кінця, - і піднялася, прямуючи до виходу.

Вирішила й Драгу пошукати. Зосереджено підбирала слова, щоб їй сказати. Така собі ситуація, звісно, на своєму весіллі повідомити подрузі про загибель її коханого. Але ж, якби Драга знала, точно так би не витанцьовувала. І не підійшла навіть привітати, що ще дивніше. Хоча гостей на весіллі було видимо-невидимо, може, посоромилася.

А біля вбиральні вони й стикнулися. Драга начебто щиро зраділа, обійняла міцно.

- Вітаю, вітаю, тебе, моя найкраща подруго! Я так за тебе рада, дорога моя Тамі! Я так тебе люблю, – щебетала радісно.

- Драго, ходімо поговоримо десь в спокійнішому місці.

- Тамі, а це правда, що тут є оранжерея з екзотичними деревами? – спитала тихо з цікавістю.

- Так, ходімо, покажу. Там наче має бути спокійніше, бо від цієї музики в мене вже голова болить.

Зайшли вони до оранжереї. Добре, що недалеко йти було. Сіли на улюблену лавку Тамі під гіллястим лимонним деревом.

- А чому Пола з тобою не прийшла? Чи вона десь серед гостей? – спитала Тамі, що теж цікавило дуже.

- Пола…Ні, вона не прийшла, - замислилась так зеленоока дивачка, - вона передала тобі подарунок.

Копирсатися почала в своїй сукні. Кармани там були сховані, чи що. Дістала якийсь мішечок і несподівано заспівала тихим, дивним, заколисуючим голосом. Співала ніби дитина, ще й так гіпнотично дивилася прямо в очі. І тут Тамі здогадалася, що на її свідомість впливають. Бо стала ніби п’яна, як в тумані. Чула лише голос Драги: «Ось випий це зілля». Тамі відчайдушно намагалась опиратися, відвести очі, підійнятися і піти геть, або хоча б закричати. Але несподівано для себе взяла в руки невелику пляшечку й випила до дна.