Глава 20

У вогкому підвалі Тамі аж покоробило від сирості, холоду, неприємних запахів.

- Казав, що тобі не варто було йти сюди, - дорікнув Ясен.

- Ні, я маю побачити на власні очі. Можливо, мені вдасться щось відчути, якось зарадити.

- Що тут вже зарадиш, він мертвий-мертвісінький, - сказав королівський лікар.

Проте дещо цікаве вдалося відчути Арахнії. Коли вже оглянули тіло й Деріус віддав наказ робити розтин, бо ніяких видимих ознак насильства не було, Арахнія в цьому процесі брала активну участь. Принюхувалась, водила пальцями, навіть лизнула краплю крові. Від цієї картини Тамі взагалі знудило. А ця відчайдушна жінка оголосила вирок швидше королівського лікаря:

- Це отрута Павела, значно підсилена магічним впливом. Достатньо було невеликої дози, щоб хлопець помер.

- Ну що ж, - промовив Деріус, - все зрозуміло. Спочатку він намагався вбити мене та Ясена, мене – повільно, Ясена – швидко й раптово. Через декілька днів, коли вже поширились чутки про унікальний дар Тамі, він вирішив викрасти дівчину, використавши цього бідолашного хлопця. А потім просто його прибрав.

- Матінко-Природо, - скрушно промовила Тамі, - це ж Драга, певно, нічого не знає, треба повідомити її.

- Тамі, послухай, вже глибока ніч настає. Хто ту Драгу невідомо де шукатиме? А завтра на світанку ми вирушаємо до Священного Дерева Життя. Якось переживе твоя Драга, одним хлопцем більше, одним менше, - от уміла Арахнія бути такою цинічною особою, що хотілося наговорити їй різного. Але Тамі знову відчула нудоту.

Тож питання з Драгою так і не вирішили. А на ранок вже й насправді не до того було.  

Хоч і не було в потойбічному світі ніяких смартфонів та гаджетів, чутки ширилися з блискавичною швидкістю. З першими променями світанкового помаранчевого сонця, зібралося навколо королівського замку доволі багато охочих поїхати до Священного Дерева Життя. Бо хоча й описував перевізник Симаргл життя в потойбіччі як ідеальне, все-таки були тут і біди, і злочини, і нещасливі шлюби.

Тож за королем з неофіційною королевою вишикувалися кілька десятків пар бажаючих скасувати свої шлюбні обітниці. Так і висунулися чималим караваном. Ясен з Тамі їхали десь в самому кінці. Бо пробігла між братами якась чорна кішка й спілкуватися з Деріусом Ясен категорично відмовлявся.

Тамі й не питала, бо бачила, що ця тема коханому не приємна. Вона й сама в роздумах була, бо тривожилася як з тим Деревом розмовляти та чи зможе вона вплинути на непорушні традиції цього світу.

Священне Дерево Життя було схоже на гігантську секвойю з ніби прорубленим входом в самісіньку середину дерева. Шлюбний ритуал був простим. Бажаючі одружитися заходили в той отвір, промовляли шлюбні обітниці, які були викарбувані всередині. Дерево на мить засвічувалося магічним сяйвом. І виходили вже молодята з магічними обручками на пальцях, ніби ледь помітне татуювання.

Як же розлучатися - ніхто не здогадувався. Тамі дуже хвилювалася, бо десятки поглядів, спрямованих на неї, зовсім не сприяли розслабленню та концентрації. Але підійшовши до цього величного творіння  природи, поклавши долоні на кострубатий стовбур, вона раптом відчула якісь магічні вібрації.  Заплющила очі, притулилася чолом, пройнялася цією дивовижною магією природи, магією життя. І вмить охопило її всепоглинаючим спокоєм і умиротворенням. Чула немовби шарудіння кожного листочка, тріпотіння кожної гілочки.

Тамі шепотіла: «Допоможи мені. Нехай буде так, як має бути», гладила це магічне дерево своїми гарячими долонями та відчувала як світло й тепло перетікає у магічну рослину.

Ну а потім трапилося диво. Священне Дерево засяяло магічним світлом. Невідомо, що відбувалося всередині, але Деріус припустив, що, можливо, й заклинання для розлучення там з’явилося. Перевірити цю гіпотезу першою зголосилась Арахнія. Схопила Ясена за руку й попрямували швидко до деревного отвору. А вийшли обоє найщасливіші, з сяючими, мов те Дерево, посмішками.

- Ох, Ясене, ти був хорошим чоловіком, але я відхопила собі найкращого, - як і очікувалося, швиденько повела вона до шлюбу іншого брата, не вагаючись.

Для Тамі ж це було сакральне дійство. Вона, трохи хвилюючись, зайшла, прочитала з благоговінням ті заповітні слова й стала дружиною того, кого кохала понад усе на світі, байдуже реальний той світ був, чи потойбічний.

Поверталася Тамі додому неймовірно щасливою й несказанно радісною. Але в голові нав’язливо крутилася думка ніби вона щось втратила з очей, десь щось проґавила й небезпека не минула.