Глава 17

Тамі почувалась розчавленою, розбитою, так хотілося  впасти в якесь забуття, або й навіть померти і в цьому світі, щоб не бачити й не відчувати нічого. З жагучою ненавистю зиркала на Арахнію, та робила якісь маніпуляції, крутила руками, наче плела невидимими нитками. А Павел в цей час був зайнятий спогляданням оголеного тіла перед ним, наче шукав де б завдати найболючішого удару. Погладив груди, заніс руку з ненависним скальпелем, але ж не встиг нічого зробити, бо зненацька рука його обплелася павутиною, а потім і все тіло його вмить було обвите тими білими нитками, які взялися нізвідки. Відкинуло Павела до стіни, приліпився всім тілом до неї намертво й шокований витріщився на Арахнію.

- Арахніє, як це розуміти? – прогарчав люто.

- Скажімо так, жіноча солідарність, – проворкотіла ця непередбачувана жінка, глузливо посміхаючись.

Підійшла до Тамі, перерізала павутину ножем, звільнила руки так, що дівчина впала на холодну кам’яну підлогу, жбурнула їй ніж. Тамі вже й сама ноги почала звільняти, хоч як не боліли рани. Арахнія знову ж руками почала плести якісь незримі узори, наближаючись до непутящого брата. Той лаявся, поривався звільнитися із залізних пут, але все було марно.

- У мене до тебе тільки два запитання Павеле. Яким чином тобі вдалося запустити в організм Деріуса павука? Це перше. І друге: хто був зрадником в замку, що допомагав підживлювати його? – така сувора була, немов слідчий на допиті. А Павел біснувався, але був безсилий.

- Ха, здогадалась, сестричко! Казав же батьку, що ти значно хитріша й підступніша, ніж здаєшся. Але ти не на тому боці. Звільни мене негайно, кажу тобі!!!! З цією дівкою ми будемо сильні, непереможні, здолаємо вже нарешті тих клятих братів і королівство буде нашим, - і захрипів вмить, бо Арахнія почала ніби уявно затягувати вузол.

- Я не люблю, коли мені не відповідають. Ще раз запитую: як тобі вдалося запустити павука?

- Оох, перестань, - шипів, бо помітно було, що шию передавлюють ті пута, - я скажу. На вашому весіллі, коли обіцяв перемир’я Деріусу, обійняв його. Не думав, що вдасться, але знайшов проріхи в його магічному захисті. На хвильку зміг ослабити його і запустив під шкіру. Він не відчув навіть нічого.

Арахнія наче послабила трохи свій павутинний зашморг.

- Ну, я знала, що ти маєш доволі сильну магію. А яким чином підживлював?

- Отрута, додавали отруту, часом в їжу, інколи в напої. Кожен раз щось нове вигадував.

- Хто? – і сильніше затягнула, так що аж хрипіти почав, бризкатися слиною. – Скажи мені ім’я зрадника в королівському замку.

- Драцена, покоївка, - прошепотів і з ненавистю поглянув на сестру, немов спалити її хотів на місці. – Я шантажував її, потрапила колись в мою пастку, не замучив до смерті, щоб використати як прийде час.

- І король жодного разу не відчув, що його систематично отруюють? - задумалася Арахнія.

- Дози були невеликі, тому й довго так мої маленькі павучки розмножувались в його тілі. Бо я боявся все робити швидко, щоб він не відчув магічний вплив. Хоча йому було б важко це зробити…цю отруту складно розпізнати…мій новий винахід…

- Але я відчула, Павеле, нашу сімейну магію я впізнала відразу.

- Хто ж знав, що ти станеш мені ворогом, сестричко? Одного не розумію, на що ти сподіваєшся? Який тобі зиск від цього?

- Це вже тебе не стосується, – і, завершуючи цю сімейну драму,  начебто уявний вузол затягнула, потім різко розвела руки, але ж голова Павела абсолютно реально  відірвалася від тіла й покотилася по підлозі до згорбленої, скоцюрбленої Тамі.

Арахнія, оминувши голову, підійшла до дівчини, присіла поряд.

- Покажи мені свої рани. Лягай ось на ліжко, - лягати на ліжко того мерзотника не хотілося, але нестерпний біль так дошкуляв.

Арахнію наче хто підмінив. Стурбовано, дбайливо почала оглядати Тамі. Вона водила пальцями по порізам, ніби вправний хірург, зшивала рани своєю невагомою ниткою. Через деякий час Тамі відчула полегшення.

- Моя павутина дуже універсальна, не лише вбивати може, а й лікувати, - щиро посміхнулась Арахнія. І здалося Тамі, ніби вона вперше бачить цю жінку справжньою.  

- Легше?

- Так, спасибі, - відповіла Тамі, намагаючись піднятися.

Звісно, боліло ще, але ж шкутильгаючи, спираючись на Арахнію, якось дійшла до виходу з тих ненависних печерних апартаментів. А ця просто незбагненна жінка однією рукою притримувала поранену дівчину, іншою підхопила відірвану голову брата.

На свіжому повітрі наче й дихалося легше. Тамі побачила трохи поодаль двох прив’язаних коней. Поглянула так питально  на свою спасительку, колишню суперницю. Арахнія ж пояснила:

- Я знала, що ти в нього. Я стежила за його лігвом, бачила як він тебе тягнув до себе. Вибач, що відразу не прийшла на поміч, треба було трохи підготуватися. Ось тримай! Добре, що ми з тобою однакової статури, - і з якогось мішка почала одяг витрушувати: сукню, білизну, панчохи, черевики. – Так і думала, що він тебе без одягу залишить.

- У тебе весь гардероб чорного кольору? – спитала Тамі, дивуючись, адже навіть білизна була синювато-чорною.

- Ох, дівчинко, ти навіть не уявляєш скільки відтінків має чорний колір, - засміялась Арахнія й додала: