Глава 16

Нищівним холодом і різким болем вдарило в голову пробудження. Перше, що зрозуміла - не відчуває зап’ястків і болять дуже плечі та шия, а ступні вже зовсім задубіли від холоду. Усвідомила, що руки зв’язані й підняті догори та сама вона ніби підвішена, але ж босими ногами торкається холодної кам’яної підлоги.  Розплющила очі й побачила Павела.

- Отямилася, красуне? – голос його був таким же огидним їй, як і він сам.

Стояв біля столу, розкладував щось там і поглядав на нещасну дівчину. Тамі намагалась втамувати те панічне відчуття страху, яке охопило її. Але у відчаї усвідомила, що повністю оголена перед викрадачем, що міцно зв’язані руки та ноги. І шляхів до втечі зовсім немає. Бо легенько повернувши багатостраждальну голову в різні боки, здогадалася, що потрапила до павука у лігво.

Це була чи якась печера, чи кімната в печері. Ліжко, стіл, якась шафа. Невеликий отвір у стіні, схожий на вікно. Через нього пробивалось яскраве сонячне світло. Це свідчило про те, що вечір іще не настав. Найжахливішими були різні знаряддя, що висіли на стінах, Тамі навіть і подумати боялася, для чого такі знаряддя можуть знадобитися.

А Павел тим часом вже й до неї підійшов. Провів своїми холодними руками по тремтливому дівочому тілу. 

- А ти в нас зірка потойбічного Лісу, знаєш про це? Всі тільки й говорять про те, як ти самого короля зцілила, Ясена оживила.

Гладив її шию, стискав болюче груди. А Тамі швидко мізкувала, якби з цієї халепи вибратися цілою і неушкодженою, але розуміла, що шансів небагато. Хоча все одно спробувала домовитись:

- Послухай, Павеле, - прохрипіла, бо вже й шия нестерпно боліла, - якщо ти знаєш про мої здібності, уявляєш якою я можу бути корисною для тебе. Тобі невигідно мене вбивати.

- Уявляю, і будеш, моя зіронько. І я не збираюся тебе вбивати. Поки що. Запевняю тебе, що всю твою силу та красу я використаю з максимальним задоволенням для себе, - і нахабно так поцілував її прямо в губи, немилосердно, люто кусаючи. Тамі відчула, як закровили губи.

А Павел вже відійшов до свого столу, знову щось там перебирав. І коли бідолашна побачила, як він підходить до неї з гострим, тоненьким скальпелем, біль від його жорстоких укусів зовсім притупився, бо страх очікування, страх невідомого, що їй доведеться пережити, просто роздирав її. Та чи переживе ще ці тортури. І Павел підлив масла у вогонь:

- Зараз ми з тобою трошки розважимося, дівчинко. Запевняю тебе, ти пізнаєш всі грані болю, я випробую на тобі всі мої улюблені іграшки! Навіть не уявляєш, солоденька, яка в мене фантазія. – і провів скальпелем під випираючими ключицями.

Ох, як же закричала дівчина! Бо біль пронизав кожну клітинку тіла, не лише там, де залишив хворий негідник глибокий поріз. Зрозуміла, що не витримає, благатиме про милосердя. А він ще й продовжував словами різати, не лише скальпелем:

- Ти думаєш, тебе Ясен врятує? Ні, солоденька, він навряд чи мене знайде. Я дуже вдало облаштувався, мою схованку важко буде знайти. Ясен, Ясен, цвітом красен…Як же я його ненавиджу, як він мені остогид…Така ідея була чудова…А ти все зіпсувала. Хто ж знав, що матимеш такий сильний дар. Але тепер ти моя. Все закономірно…- і знову почав обдивлятись її тіло, шукаючи певно, де б болючіше ушкодити. Тамі, мов метелик затріпотіла, забилася у страху, але й зрозуміла, що вона приречена. Ще й краєм ока помітила як з віконного отвору заповзає всередину величезний павук. Легкий туман дівчина навіть і не відразу помітила, бо  у розпачі закричала від страшного, роздираючого болю, адже цей маніяк зробив надріз на плоскому животі. А оговтавшись, побачила за спиною Павела Арахнію. Не здивувалась навіть, хоча для Павела її візит став сюрпризом.

- О, сестричко, а ти як тут опинилася?

- Хм, вирішила відвідати тебе, братику, давно не бачились, - говорила так привітно, лагідно, немов брата обожнювала. Водночас пильним поглядом по кімнаті блукала, обдивляючись кімнату, бідолашну, вже й трохи закривавлену, жертву.

І здогадувалась Тамі, що ця жінка справжнє стерво, але наступні її слова просто морально вбили:

- Ти не зупиняйся, продовжуй. А я буду спостерігати. Знаєш, останнім часом помітила, що страждання інших додають мені енергії.

- Хм, - хмикнув так задоволено Павел, - завжди знав, що ми з тобою однієї крові.

І поглянув таким хтивим поглядом на дівчину, немов павук на свою жертву. А бідолашна Тамі усвідомила, що її чекають жахливі тортури, не лише фізичні, а й моральні. Бо немає більшого страждання, ніж бути приниженою і закатованою на очах у суперниці.