Глава 15

Ясен рішучою ходою прямував нескінченними коридорами замку до величезної, старовинної бібліотеки, де перебував Деріус. Такі похмурі, як ці не освітлені Світочем коридори, такі ж безрадісні й тривожні думки заполонили його. Бо здогадувався, про що брат вестиме мову, точніше сказати, про кого. Про ту, кого залишив одну в своєму домі, за кого хвилювався і думав щохвилини. Але ж і взяти її з собою до короля не схотів.

Адже бачив він те, чого Тамі бачити ніяк не могла, бо була непритомна. Як бережно вклав Деріус тендітну дівчину в своє ліжко, як дивився на неї потім хижим поглядом власника. Ясен добре брата знав і розумів, що значить цей погляд. Ледь переконав його, що дівчина швидше відновить свої сили у Ясена вдома, де їй буде спокійно й затишно. Але ж здогадувався, що розмова ще не закінчена, бо так неохоче погодився Деріус відпустити їх.

 Ясен знав, про що йтиметься. І не помилився, звичайно ж.

Деріус сидів за столом, писав щось пером, обкладений увесь пергаментами, документами, древніми книгами. Підняв свої запалені очі, побачив брата й перше питання було про неї, зрозуміло:

- Як Тамі? Чому вона не з тобою?

- Бо вона вдома, брате, їй ще необхідний відпочинок, - підійшов до Деріуса, роздумуючи, схрестив руки на грудях, глянув з-під лоба насторожено.

А Деріус підійнявся і впритул так став до нього, ніби хотів розтопити цю кригу, що відразу з’явилась між ними, відповісти на німі запитання в очах брата. Поклав руку на плече, стиснув легенько.

- Ти ж розумієш, яку силу ми тепер маємо? Яка влада в наших руках! Я досліджував давні сказання, легенди. Таке вже було тисячу років тому. В потойбічний Ліс вже потрапляла колись дівчина, що мала надзвичайні можливості. Звичайна людина, яка контактуючи з магічними потоками, може зміцнювати їх. Це ніби магічний підсилювач. Вона може не лише бачити магічну ауру, зцілювати й відновлювати, вона може й посилювати магічні здібності будь-кого, хто володіє магією. Ясене, вона безцінна. Я відчуваю себе таким могутнім, як ніколи не відчував. Мій вовк непереможний зараз. А ти? Ти вже користувався нею?

І прозвучало це так цинічно й образливо, що Ясен аж скривився. Відповів так зі злістю, різко:

- Я не користуюсь нею, вона – моя кохана.

Пильно так поглянув Деріус в братові очі, але й Ясен погляду не відвів, свердлили один одного очима:

- Ти ж розумієш, що ми маємо втримати її біля себе за будь-яку ціну? – і як грім серед ясного неба, пролунало:

- Брате, я вирішив одружитися з Тамі.

Та навіть якби ясне небо впало, певно, й тоді не було б так кепсько Ясену, як в ту мить, коли він почув ці слова.

 - Ти хочеш узяти за дружину мою кохану жінку? – перепитав, не вірячи.

 - Ти не можеш з нею взяти законний шлюб. Ти одружений. А цим непорушним зв’язком я поєднаю наші долі. Вона вже не зможе належати нікому іншому. Буде, так би мовити, формальна дружина…

- Брате, ти в своєму розумі?! – не витримав, відсахнувся від нього, немов від прокаженого.

 - Ясене, ну ти ж розумієш. Жінки – вони такі мінливі, непередбачувані. Сьогодні вона в твоєму ліжку, а завтра стрибне до когось іншого, - говорив так зневажливо й осудливо, ніби всіх жінок в потойбічному світі пізнав.

- Та й не цікавить вона мене як…Хм…Хоча, невідомо, які можуть бути спадкоємці з такими генами…

Тут Ясен і взагалі на лиці змінився, стиснув кулаки, лють переповняла, але стримуючи себе, спокійно так, впевнено, твердо сказав братові:

- Тоді я вимагаю поєдинку. Поєдинку за честь і корону.

Деріус в німому заціпенінні дивився на брата. Бо це був сильний виклик, адже  двоє наслідників королівського трону могли відстоювати своє право на правління у двобої. Але поєдинок був винятковим заходом визначення короля, бо мав тривати аж до смерті одного з учасників. Ох, такий собі був звичай.

- Ти вимагаєш поєдинку, знаючи, що я абсолютно зцілений, що мій вовк непереможний і що ти, безсумнівно, програєш?

- Так, брате, - відповів стримано Ясен.

- Але чому? Тобі ж не потрібна корона, королівство. Ти ж сам казав, що тебе це не цікавить.

- Мене й досі не цікавить ані королівство, ані корона. Але свою кохану жінку я нікому не віддам. Я полюбив її з першого погляду, ще там на галявині, налякану, беззахисну, в тих своїх дурнуватих порваних штанях.  І я нікому її не віддам, брате! Навіть у формальні дружини, неформальні…Мені байдуже.   

Вони стояли один навпроти одного, два хижаки, такі схожі й такі різні водночас. Неначе уособлення мороку й світла. Деріус перший не витримав цієї запеклої битви поглядів. Розлютився, вдарив рукою по столу так, що аж чорнильниці попадали, заливаючи чорним чорнилом старовинні книги.

- Упертий! Гаразд, я не буду одружуватися з нею. Але вона житиме в замку, під охороною.

- Ні, брате, цього також не буде. Тамі не полонянка, не річ, якою можна користуватися як тобі заманеться. Вона буде жити так як схоче, і з ким захоче. І відновлюватиме твою магію, лише якщо це їй самій не зашкодить.

Але Деріус все ніяк не вгамовувався:

- Ти не розумієш! Вона в небезпеці, - кричав вже, - будь-хто може заволодіти нею. Ти впевнений у магічному захисті свого будинку, впевнений у нашому родовому артефакті??? Чому вона його не одягнула на бал?