Глава 6

Третій схід сонця в потойбічному лісі Тамі зустрічала в товаристві Поли з розмовами про прекрасне та вічне.

- Хіба можна отак от відразу закохатись, Поло? Я майже не знайома з ним! Але що зі мною, не розумію. Тіло немов сказилося, сиротами вкривається варто лише подумати про нього.

- Так і він сам на себе не схожий. Ясена, я таким давно не бачила, певно, що й ніколи. Схопив мене за руки, очі горять: «Скажи мені де вона, Поло? Куди пішла?» А біля воза, як я приїхала, то взагалі жах. «Врятуй мене, бо помру!» Що я мала робити? - сміялась ця винахідлива жінка.

- Але трави так і не зібрані, робота не зроблена. Йди, моє серденько, й сьогодні до озера. Назбирай мені вже ту стрілицю, хай їй грець.

- Якщо ви й сьогодні з ним змовились, то нічого я не зберу, - зашарілась Тамі, згадуючи як вони ті трави збирали.

- Ні, ні, сьогодні вже працювати будемо.

Але білосніжні квіти стрілиці, Тамі знову не вдалося зібрати, бо підійшовши до озера, вона почула пронизливий дитячий крик! Дитя верещало й благало про допомогу, й кинулась Тамі у воду, не роздивившись чи дійсно хтось тоне. І вже запізно згадалися навчання на курсах молодих батьків, що колись проходила вагітна Тамара. Там наголошували, що діти, як правило, коли тонуть не кричать.

Різко й боляче схопив хтось її під водою за литку й почав тягнути на глибину. Тамі впала, пручалась, хапалася пальцями за  липкий мул. Виринала, й знову її тягли під воду. Вдаривши вільною ногою те, що тягнуло її, наковтавшись води, кинулась з останніх сил до берега й помітила тоненьку, кволу руку, простягнуту ій.

- Хапайся швидше! - пропищав тоненький голосочок.

Дівчина, яка з берега почала тягнути Тамі, була худенькою, маленькою, де й ті сили брались! Хоч і мілина, але важко було вибратись. Пару ривків і захекані дівчата впали разом на піщаний берег. А мирна гладь води була тиха, наче нічого й не відбулося.

Відкашлюючи воду, відсапуючись, Тамі поглянула скоса на свою рятувальницю. Миленьке бліде личко співчутливо дивилось на неї.

- Як це ти так втрапила? Чим вже розгнівала водяницю, що тебе на дно ледь не затягнули?

- Не знаю, я лише третій день тут.

- О, то ти потраплянка, як і я, - зраділа дівчина. Взагалі вона була доволі симпатичною, але яскраве зелене волосся якось невдало відтіняло зовсім бліде, аж біле обличчя. По тілу, по руках, по тоненькій шийці розсипалась сітка блакитних вен. І була вона вся худенька, маленька, немов підліток.

 - Я Драга, дріада.

 - Тамі, - представилась, вже підіймаючись, наче трохи оговтавшись від потрясіння.

- Слухай, нумо я тебе проведу, а то мало що ще може трапитись, - запропонувала Драга, струшуючи пісок та глей зі своєї напівпрозорої сукенки.

- Так, ходімо, я в Поли живу зараз.

- Ой, я теж в неї жила, хороша вона, добра. А зараз в деревах.

- І як тобі в деревах живеться?  

 - Зараз розповім тобі!

Вони йшли повільно, ноги мало не потопельниці Тамі трохи ще підгинались та тремтіли. А Драга торохкотіла поряд про своє життя, не очікуючи відповідей чи запитань, наче говорила сама з собою.

- Ох, як живеться, добре звісно, ні ремонту робити не треба, ні облаштовуватись. Таке собі вміння, звісно, краще в звіра якогось обертатись чи пташкою в небі літати. А твоя магія ще не проявилась, ні? Ну, в мене теж не відразу, але волосся швидко позеленіло. А ти як сюди потрапила, теж втопитись хотіла, на тому світі не вийшло, а в потойбіччі самі затягують у воду. Оце дивно, правда ж? А ти вже пригледіла собі когось? Я – так, ходить за мною хлопець один, Клим, наче тінь, – пискливий голос Драги вже якось почав дратувати, але неввічливість Тамі не хотіла проявляти, а Драга щось бубоніла й бубоніла, поки нарешті вже біля хати їх не побачила налякана Пола.

 - Тамі, дівчинко, що трапилось?

 - Втопити її хотіли, ледь витягнула з води.

 - Драго, ти моя розумнице! Сумувала за тобою, дівчинко, чому не заходиш? – Пола одночасно обійняла двох дівчат. – Ходімо, ходімо швидше до хати.

 - Я маю йти, мене там Клим ще чекає. Піду я, - Драга так приязно глянула. - Тамі, можна я з тобою гулятиму? В мене й подруг тут не з’явилось. А ти така хороша, вродлива.

 - Можна, звісно, але сьогодні мені точно не до прогулянок, – озвалась втомлено Тамі.

Поки дівчина відмивалась від бруду, турботлива Пола і чай заварила, і чистий одяг принесла, але тривожність на її обличчі ніби ще посилилась. Тому заспокоювала жіночку Тамі, а не навпаки. Вони пару годин провели в розмовах, аж поки раптово не відчинилися двері й стривожений Ясен так з порогу заявив:

- Тамі, збирай свої речі! Ти житимеш зі мною!

Тамара, перед тим як стати Скляренко, дуже довгий час приймала залицяння Стаса, потім вони ще тривалий період зустрічались, потім ще цілу вічність обговорювали й планували спільний побут,  і лише після весілля вона до нього переїхала.

Тому коли чоловік, якого Тамі ледве знала, якого тричі бачила, з яким лише раз цілувалась і якого раз споглядала оголеним, впевнено заявив, що вони житимуть разом, це її трохи шокувало.

- Збирай речі, - тихо, але голосом, що заперечень не приймає,  повторив Ясен.

- А як же навчання наше, як же трави? - бідкалася Пола.

- Не буде з неї травниці. Вона жодного разу навіть трави не зібрала, - це якось навіть образливо  прозвучало. Але Ясен продовжував різати правду-матінку:

- То цілувалась, то ледь не втопилась! А те, що трапилось на озері, дійсно небезпечно! Поки ми не дізнаємось, хто це намагався зробити, Тамі буде в моєму домі й під моїм захистом.

- І що ніхто нічого не чув, не бачив? – здивовано запитала Пола.

- Ну, я ще не встиг розпитати. Був у брата, в замку. Як тільки дізнався, відразу ж сюди!