Глава 4

Серед древнього могутнього лісу, залите вранішнім сонцем, лежало невелике місто, де вирувало життя. Лісові мешканці може й жили переважно в лісі, але містян було багато також. Покачуючись на возі, яким керувала травниця, Тамі з цікавістю розглядала це неймовірне місто. Осторонь містечка, на узвишші майорів королівській замок. Як сказала Пола, так просто туди не потрапити, сильний магічний захист. Та й бажання в дівчини не було, натомість виникло палке прагнення погуляти цими вузькими вуличками, вимощеними камінням. Роздивитись цікаву, незвичайну архітектуру. «Наче в фільмі про Гаррі Поттера», - подумала Тамі. Тісно один до одного притулялись ці кам’яні, подекуди дерев’яні будиночки з гострими дахами, створюючи прекрасний архітектурний ансамбль середньовічного міста.

Ярмарок був на центральній площі. Поодаль виднілись крамнички з величезними вітринами, де можна було розгледіти сукні й різні дівчачі приємності.

- Слухай, дівчинко, може розійдемося? Мені потрібні всілякі знаряддя для приготування та варіння. Ти ж можеш пройтися по он тих крамничках, - всунувши своїй вихованці доволі важкий мішечок з монетами, Пола енергійно поснувала серед рядів.

А Тамі в передчутті вдалого шопінгу попрямувала до величезної вітрини з жіночою білизною.

В минулому житті Тамара Скляренко обожнювала купувати жіночу білизну, якісну та дорогу. Тіло вдосконалене, крамниці видозмінені, але сам процес приніс дівчині невимовне задоволення, таке ж як і в попередньому житті. «Ну, якось тут можна жити», - по-філософськи подумала Тамі, заходячи до іншої крамниці з сукнями. На королівський бал, вона вирішила не їхати, але пару простих суконь купила. Затрималась ще біля крамниці з магічними артефактами, мріючи про те, яку б магію хотіла собі. Стоячи біля вітрини з різними магічними інструментами, тримаючи в обох руках свої пакунки, Тамі раптом відчула, як хтось ззаду ущипнув її за сідницю.

Шокована дівчина аж впустила свої придбані речі й несподівано опинилась у міцних обіймах.

- Яка солоденька та гарненька дівчинка! – чоловік, що міцно тримав її, злісним і хтивим поглядом ще й нахабно її роздивлявся. Якось одразу викликав неприязнь  не лише своєю неприйнятною поведінкою, а й негарним лицем. Величезний ніс невдало контрастував з маленькими чорними очима, розкуйовджене коротке волосся стирчало в різні боки. Але незважаючи на сивий, абсолютно білий колір волосся, він, очевидно, був не старий. 

- Відпустіть мене негайно!! Хто ви? – Тамі відчайдушно пручалась, намагаючись вирватись зі сталевих обіймів.

 - Хто я…Це ти хто, красунечка? Німфа..Ельфійка?

Раптом Тамі відчула як ноги обплітаються легкими, невагомими нитками. А потворний нахаба ну зовсім не церемонився, облапував її тіло руками, притискав до себе. І разом з огидою, Тамі відчула страх, бо зрозуміла, що тіло її все вище й вище обвивається міцною, липкою павутиною.

- Відпусти дівчину, Павеле! – зненацька десь поряд грізно пролунав знайомий низький голос.

Нахабний нападник відпустив налякану жертву. Тамі впала, але й нитки кудись зникли.

 - О, вітаю, шляхетний Ясене, рятівник молодих і вродливих дівчат! Яка зустріч, не можу сказати, що приємна, але..

- Досить цього блюзнірства, Павел. Не наближайся до неї більше, інакше – ти мене знаєш!

Ясен стрімко опинився біля Павела, погрозливо заніс кулак до його огидного обличчя, але до активних дій не переходив. Вже навколо них почав збиратись натовп зацікавлених глядачів.

- Знаю, добре знаю, любий родичу, тому нумо цей конфлікт не розвивати. Я, бач, хотів оновити дещо зі своїх магічних артефактів, а тут така кралечка! Я ж не знав, що це твоя красунечка, - і єхидно так усміхнувся.

- Що ж маю ще справи! Бувайте!

І наостанок кинув так словами:

- Сестричці привіт передати?

Ясен допоміг піднятися Тамі, попідбирав розкидані пакунки й, свідомо проігнорувавши питання, повів дівчину геть. А Павел не поспішав піти у справах, натомість проводжав їх ненависним, злим поглядом.

-Ти як? – хвилювався Ясен, тримаючи дівчину за руку.

- Нормально, просто ненавиджу павуків. Це ж була, павутина, так?

- Я теж їх терпіти не можу. Так, це було магічне павутиння, обплітає жертву, знерухомлюючи її. Тобі пощастило, що я опинився поряд. Павел ще той мерзотник.

- Він назвав тебе родичем, – як завжди, помічала важливі деталі Тамі.

- Це брат моєї дружини, – байдуже зізнався чоловік.

«Ну хоч не приховує, що має дружину», - гірко подумала Тамі.

Вони підійшли до велетенського, неначе витесаного зі скелі, чорного коня. Ясен притулився головою до конячої морди, щось стиха прошепотів і вправно сів верхи, простягаючи руку своїй супутниці.

- Не бійся, сказав йому, щоб поводив себе сумирно. Варто відвезти тебе додому.

Тамі дійсно виглядала зляканою, але налякав її зовсім не кінь. Колись Тамара частенько відвідувала іподром і була доволі вправною вершницею. Їй страшно було сісти ось так ось в небезпечній близькості до чоловіка.

- А Пола, не можу її так залишити, не попередивши.

 - О, повір, ми мали так багато глядачів, що хтось обов’язково повідомить їй, що ти пішла зі мною.