Глава 3

- О, Ясене, ти вже завершив змагання. Беззаперечно, в стрільбі з лука ти найкращий. Це, до речі, Тамі, нова потраплянка. Житиме поки з Полою. Сподіваюсь матиме якісь магічні здібності, - якось недбало відрекомендував дівчину король. Вся компанія раптово втратила до них інтерес, адже на арені почались наступні змагання.

А Тамі не могла відвести погляду від чоловіка, який стояв поряд. Те, що це був родич короля не викликало сумнівів. Схожі риси обличчя, може трохи грубіші, не такі витончені, як у Деріуса, але з приємною та лагідною усмішкою. Русявий красень також з цікавістю розглядав дівчину.

- Не вдарилась? – голос Ясена був м’яким, низьким, та найбільше знітилась дівчина, коли він погладив її щоку рукою. Так ніжно доторкнувся, ніби перевіряючи чи дійсно випадково ґулю не набила, наштовхнувшись на його міцний та м’язистий торс.

- Вибачте, - пробурмотіла Тамі й стрімко пішла геть. Вже далеченько відійшовши, чуючи за собою швидке тупотіння карлика, дівчина раптово озирнулась і побачила, що чоловік не зводить з неї очей.

Серце чомусь скажено застукотіло й заспокоїлось лише на лісовій стежині, коли відгуки баталій, поєдинків та змагань ставали все менш й менш чутними.

- Це був Ясен, брат короля, - якось ні до чого сказав Симаргл.

- Ти ж думки лише біля озера читаєш? – зірвалось з язика, бо дійсно в дівочій голівоньці був образ цього велетня в лляній сорочці, з схрещеними на грудях сильними руками.

- В тебе на обличчі все написано. Він одружений, Тамі.

Від хвилювання дівчина навіть почервоніла, знову ніби здавило коло серця та Симаргл продовжував.

- Знаєш, в нашому світі шлюбні обітниці непорушні, шлюб ніколи не може бути розірваний, лише після смерті одного з подружжя.

 - А хто його дружина? – якось слова вилітали швидше, ніж Тамі встигала подумати чи варто ставити такі запитання.

 - Арахнія, з роду павуків, дуже могутня  та небезпечна особа.

Тамі завжди обожнювала ліс, вона відчувала наче природа це її стихія. Ще з малечку любила годинами гуляти, збирати гриби, ягоди, милувалась квітами. Але єдине, що викликало в неї жах – це павутина. Випадково натрапивши на немов нанизану, непомітну сітку між дерев з жахом віддирала від себе той липкий  в’язкий бруд, і якщо ще десь у волоссі заплутався павук, тоді був взагалі жах. Верещала, мов скажена. І треба ж було такому трапитись, щоб жінка чоловіка, який сподобався, була павучихою.

Дитячий страх наче знову проліз в душу, тому швидко змінила тему, спитавши те, що абсолютно не цікавило:

 - А король Деріус одружений?

 - Слухай, нащо тобі ці вінценосні особи. В нашому Лісі кого тільки немає: перевертні, водяники, лісовики з найрізноманітнішими магічними здібностями! Обереш собі будь-кого.

 - Я від нещасливого заміжжя втопитись хотіла, а ти мене знову сватаєш. Ні, я не збираюсь так от одразу тут особисте життя влаштовувати, а з  одруженим чоловіком і поготів. Не хвилюйся, ні Деріус, ні Ясен мене не цікавлять, – впевнено промовила Тамі, але вже в глибині душі вона й сама розуміла, що це не так.

Хатина Поли була на околиці, схована в хащах. Але доволі охайна, чистенька. Як розповів Симаргл, Пола була сильною травницею, зналася на зіллях, всіх відомих лікувальних властивостях трав, мала багато клієнтів, багато роботи. Тож помічниця їй очевидно дуже знадобилася б. Та й сама Пола дівчині дуже сподобалась, чимось навіть рідну бабусю нагадала. Приємне обличчя, навіть покрите старечими зморшками, лагідний погляд блакитних очей, ця активна й доброзичлива жіночка викликала симпатію з перших хвилин знайомства.

Після короткої оповіді своїх поневірянь, Тамі була нагодована, перевдягнена в милу сукню часів молодості Поли. Симаргл вже відкланявся й покинув їх, а вони ще довго сиділи на ґанку, чаювали. Й непрохана гостя відчувала себе ніби в дитинстві на канікулах у бабусі, так їй було затишно й комфортно.

 - Завтра ярмарок, сходимо, купимо тобі одяг, не соромся дівчинко, що потрібно – все придбаємо. Так добре, що у мене ти з’явилась. Я так сумую одна. Раніше жила в мене теж потраплянка з вашого світу, Драга, також хотіла втопитись, бідолашна. Хороша дівчина, здібна, всі знання їй свої передала. Але як стала жити окремо, так і не навідується до мене.

 - Вона дріада? – згадала розмову з королем Тамі.

 - Так, живе в деревах, тендітна така, маленька, худенька. Я одразу зрозуміла, ким вона стане, коли її волосся позеленіло.

 - А ким я можу стати?

 - Ох, дитинко, це важко вгадати. Ходімо вже, серденько, покажу твою кімнату. Важкий день у тебе був, але ти молодець, тримаєшся.

Тамі піднялась з наміром йти вже лягати спати, заборонивши собі навіть згадувати про молодого й симпатичного Ясена та питати будь-що в Поли. Але розум забороняє, серце діє.

 - Поло, а Ви знаєте Арахнію?

 - Хто ж цю бестію не знає. Рідко вона виходить в люди, але недобра слава про неї далеко пішла. Нічого хорошого про неї сказати не можу: хитра, безпринципна, ну це все від сім’ї пішло. Ще та сімейка, як ловлять когось у своє павутиння, так і до смерті доводять бідолах. Король Деріус намагався їх приструнити, але щось йому не вдалося це, а потім і взагалі породичались. Його брат, Ясен, одружився з Арахнією.