4

Щоб заспокоїтися, вдома я спочатку кілька годин займалася тим, що люблю найбільше - розв’язувала хімічні рівняння. У мене в кімнаті немає жодних книг, крім задачників з хімії. Я купую їх, як і спінери, по кілька штук за раз. А потім півдня проводжу за ними.

Закінчивши, я сіла на ліжко і поклала перед собою фотографію і листи. Мені хотілося скоріше вийняти їх і прочитати, але я зволікала. Навіть мені, людині, рідко усвідомлюючий, що правильно, а що ні, здавалося некоректним читати чужі послання. Але як я тоді зрозумію, що сталося в тому будинку? А зрозуміти дуже хотілося.

Я дістала з тумбочки записник, ручку, і накидала кілька варіантів. По-перше, господарі могли просто померти. Але, судячи по однаковому прізвищу, Уве — їх син. Чому він тоді нічого не зробив з будинком? Навіть не прибрав. Тоді переходимо до другого пункту. Господарі могли втекти, несподівано зірватися і поїхати через якісь свої причини. Але в будь-якому разі, нащо вони писали листи і не відправляли їх?

На цьому список скінчився, я зайшла в глухий кут і зрозуміла, що таки доведеться прочитати листи. Відклала фотографію і відкрила перший конверт.

Лист був німецькою, але не біда, я добре його знаю. Вивчення мов — моє друге хобі після хімії. Друге і останнє, на цьому коло моїх інтересів обмежується.

Уве,

Три роки вже пройшло з тих пір, як ти дізнався. Ми ніколи не говорили тобі правди, але зараз це вже неважливо. Всі гріхи потрібно викупити,і ми з мамою саме цим і займаємося. Ми живемо у лісі відлюдниками, ні з ким не спілкуємося, кожного дня годину йдемо пішки до статуї. Те місце навпроти неї слугує нам нагадуванням. Ми не чекаємо, що ти нас пробачиш, нам це не потрібно. Просто знай, що ніколи не пізно...

- Чорт забирай!

Я жбурнула лист. Витягнула папір з інших конвертів і швидко проглянула. Ну звичайно. Судячи з усього, на жменю листів пролили воду. Чітко прочитати можна було лише початок написаного, далі чорнила розпливалися в сині плями, на які я кілька секунд зачаровано дивилась. Потім повернулася до реальності і тихо вилаялась. Для повного розуміння мені потрібен весь текст. Як я зрозумію щось за цими уривками? Ось що ніколи не пізно? Дурні чорнильні ручки. Хіба в ті часи ще не було кулькових?

Я намагалася побачити в синіх плямах слова, але марно. На початку листа стояла дата. Точніше, рік: 1983. Значить, в 1980-му їх син дізнався щось шокуюче, раз вони так пишуть про якісь гріхи.

- Летиціє!

Я підскочила.

- Спустися, будь ласка.

Я й не почула, як тато повернувся. Швидко сховавши листи під матрац, я вийшла з кімнати.

Тато чекав мене у вітальні.

- Привіт, серденько, - від посміхнувся. - Є справа.

Я кивнула, мовляв, продовжуй.

- Жан-Марк покликав нас на обід з його родиною. В середу. Ти теж запрошена. Підеш?

Я стиснула пальці, потім розтиснула їх, знову стиснула, і так по колу. Почала гойдатися зі сторони в сторону, відчуваючи, що одними пальцями з хвилюванням не впораюся.

- Не поспішай з відповіддю. Напиши потім, що думаєш. На вечерю цибулевий пиріг, - тато знову посміхнувся.

Повернувшись до себе, я почала ходити туди-сюди кімнатою. Ця ситуація вивела мене з рівноваги. Я зрозуміла, що зараз не в стані думати про таку складну річ, як похід на звану вечерю, і вирішила ще трохи почитати чужі листи, перш ніж написати батькові свій.

Я прочитала ще п’ять листів, датованих різними роками: від 1983 до 1990. Нічого нового я з них не дізналася. Старі так само писали про якесь спокутування, статуї і нагадуванні, правді. Я нічого не зрозуміла, окрім того, що господарі вважають себе в чомусь винними, а син, вочевидь, на них ображений, і знати їх не хоче. І про яку статую йде мова? У нас на кожній горі по статуї. І видно звідти гірські пейзажі. Що слугує їм за нагадування?

Мені набридло, і я сховала листи. Дурня якась. Нічого не складається. Я сіла до столу і поклала перед собою папір. Напиши що думаєш, сказав тато. Він і сам чудово знає, що я думаю. Я не хочу йти до Жан-Марку, тому що мені страшно спілкуватися. А навіть якби б не було страшно, мені все одно не слід виходити в люди. В кращому випадку я їх налякаю, в гіршому - розізлю, і знову вислухаю, яка я невихована. І тато вислухає те саме. А ще я з ним не розмовляю. І Жан-Марк про це не знає. Ні, все це буде занадто тупо. Я знову осоромлю тата, а він так намагається робити все для мене.

Я взяла ручку і написала.

Тато,

Я подумала і вирішила, що мені не слід іти. Я не хочу. Мені таке не подобається. Сходи сам, розвійся. Я погуляю по лісу, як зазвичай. Дякую.

Перечитала написане. Як завжди прямолінійно. Але тато знає, що я не вмію брехати. Чи ні. Мені однаково. Я не знаю, що він відчуває щодо всієї цієї ситуації з моїм мовчанням. Інша людина визначила б це по обличчю, але цього я теж не можу. Я можу тільки руйнувати. І це ще одна причина, чому я мовчу.

Я розумію Урсулу і Хельмута, хочу не знаю їх історію. Мені теж потрібно спокутувати гріхи.

Бо це я зруйнувала нашу родину.