Моторошний Дар

10

До єгерської хатинки ми добралися аж на світанок. Тут все було так як ми покинули минулого дня. Мовчазний кучер залишений за сторожа кудись безслідно зник. Чи то був вбитий упирем, чи розсудливо чкурнув від гріха подальше. Та стриножені коні мирно паслися неподалік. Швидко впрягши їх в карету і закинувши туди всі наші речі ми не гаючи і хвилини часу вирушили в дорогу. Сеньйорита Ангеліна тулилася поряд мене на козлах і відверто розказувала історію свого життя. Ми давно вже виїхали з лісу на імперський тракт коли вона нарешті закінчила свою розповідь.

– І ти погодилася на домовленість з Голосом? – запитав я неабияк вражений відчайдушністю дівчини.

– Так, бо в мене не було іншого виходу. Дядько Іржі нізащо б мене не відпустив. В кінцевому результаті нас би вислідили й вбили його вороги, або він вчинив би зі мною так само як з Фреєю.

– А як же вам вдалося його обманути й заманати в пастку?

– То все придумав той Голос. За його словами всі басаврюки надзвичайно пожадливі істоти. Заради грошей вони здатні на будь-що. Навіть на найбільш необдумане безрозсудство. За умовою угоди я мала сказати пану Чапеку, що підслухала своїм даром буцім один з місцевих леприконів вихвалявся перед іншим, що зібрав надзвичайно великий скарб. Де саме знаходиться його сховок мені звісно було невідомо, та я висловила припущення, що мабуть недалечко, бо бесіда у співрозмовників була напрочуд чіткою і голосною. Басаврюк повірив у це і негайно кинувся на розшуки. Думаю він насправді мав неабиякі здібності до слідопитства, а може хтось навмисне підкидав йому підказки. Та як би там не було, а пан Чапек доволі швидко вияснив те що йому було потрібне.

– Приєднати мене до своєї компанії була його чи ваша ідея?

– Каюся, моя. Коли ви тоді підійшли до нашої карети, я відразу збагнула що це дарунок долі. У вашій присутності мені якось легше було зважитися пройти весь той пекельний шлях до самого кінця. Хоча дядечко Іржі спершу був категорично проти моєї просьби. Ми навіть сильно посперечалися в шинку. Та мені все ж вдалося переконати його, що скарб може бути настільки великим що мені не вдасться забрати його самотужки. Зрештою для нього ваша присутність був невеликим ризиком. Зі скарбом він ясна річ ні з ким не збирався ділитися. Підозрюю що вас вбив би ще там у лісі, а від мене спекався б дещо пізніше.

– Думаєте він був здатний навіть на таке?

– Авжеж. Я мало знаю про те хто такі басаврюки, і звідки з’явився так званий пан Чапек. Та навіть з однієї розповіді бідолахи Фреї можна зрозуміти, що це підступна і мерзенна істота, котра не зупинялася ні перед якою підлістю. А якщо ще й згадати, як ця погань використовувала мій дар, щоразу піддаючи мене смертельній небезпеці, то взагалі я не маю і найменшого сумніву у правильності свого вчинку.

– Нам неабияк пощастило виплутатися цілими та неушкодженими з цієї халепи.

– Це була моя найголовніша вимога до Голосу. Я погоджувалася завести в пастку басаврюка тільки тоді коли мені клятвено пообіцяють пощаду та недоторканність. Схоже дядечко Іржі дуже вже допік своїм шантажем одному з ватажків вампірських кланів. От упир і погодився відпустити мене живою. На жаль про претензії пожадливого леприкона я якось не подумала. Шкода, що для того щоб задобрити його, вам довелося розпрощатися з такою дорогоцінністю.

– Та то пусте. Головне, що вдалося уникнути сутички і мирно залишити цей клятий ліс. Проте що ви думаєте робити дальше? Повернетеся в своє рідне містечко? А може продовжимо шлях разом?

– Ні те, ні друге, – невесело всміхнулася сеньйорита Ангеліна. – Я проклята і приношу оточуючим одні тільки неприємності. Мій дар Відчуття це кара небес. Він смертельно небезпечний не тільки для мене, але і для всіх тих хто знаходиться поруч. З ватажком вампірів на цей раз вдалося домовитися, та боюся що будуть ще зустрічі, з іншими кровопивцями, та й магічний світ одними упирями не обмежується. А я надто багато таємниць вивідала у цих чаклунських створінь, тож спокуса поховати свої секрети разом зі мною у одній могилі виникне у багатьох з них.

– То що тепер? Який вибір ви зробили, сеньйорито?

– Піду проситися в монастир. Сподіваюся в святому місця я буду недосяжна для всього лихого. А ще надіюся, що зможу там відмолити свої гріхи та позбутися проклятого дару.

Я намагався відмовити дівчину від такого доленосного вчинку, та вона була непохитною і в глибині душі мені видавалося, що це найкращий вибір для неї. Наступного вечора ми зупинилися біля монастиря бенедиктинців. Тут сеньйорита знайшла такий жаданий і безпечний притулок для себе. Я ж продовжував свою подорож до рідного краю.

На прощання, сеньйорита ніжно поцілувала мене в щічку і з тремтінням в голосі промовила:

– Мій дорогий П’єтро, я безмежно вдячна вам за все що ви зробили задля мене. Благаю не гнівайтеся надто сильно за те що втягнула вас у ці тарапати. Я ж тільки беззахисна дівчина, що дуже потребувала підтримки та захисту такого шляхетного лицаря яким виявилися ви. І хоч би що там не було та пообіцяйте інколи згадати добрим словом про свою бідолашну попутницю. А якщо колись матимете нагоду та бажання то навідайтеся сюди в гості, щоб провідати смиренну монашку Ангеліну.

Звісно я даю слово сеньйориті, що неодмінно виконаю обидва її прохання. Це не складно, адже забути про все що між нами трапилося просто неможливо, і приємні спогади про милу Ангеліну назавше залишаться в моєму серці. Щодо зустрічі в майбутньому, то наше життя нерідко дарує нам і радісні несподіванки. Не знаю коли та як, однак надіюся що така подія все ж станеться й ми знову побачимся. Я дуже сподіваюся на це, бо не в правилах благородного лицаря порушувати свої обітниці та обманювати красивих дівчат.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше