Історія друга. Гра у хованки

— Хто хоче пограти, запрошую в хати! Кого я знайду, того й лоскочу!

Настася почула голос своєї молодшої доньки — Оленки, після чого старший син Ванька та середній Федір зі сміхом полетіли ховатися по кутках вітальні. 

Декілька хвилин тому вони попросили в неї якусь хустку, щоб перевʼязати очі (надивилися тільки в своїх інтернетах!) й вона дала їм старий шарф зі щільної тканини. Також краєм ока слідкувала за дітьми, виглядала з кухні, щоб собі лобів не позабивали. Жінка без поспіху готувала на вечерю яблучний пиріг, поки в на плиті тушкувалась картопля. 

— Панасе-Панасе, на чом ти стоїш? — крикнув Федір з-за дивану. 

— На камені! — відповіла Оленка й потроху направилась до нього, витягнув перед собою руки. Як нічого не бачиш — то тільки цікавіше за звичайні хованки. 

— А що продаєш? — запитав Ваня з іншого куточку кімнати й тихенько вибіг до коридору. 

— Квас! 

— Лови мух, а не нас! 

Зі сміхом Федір побіг за братом, Оленка невпевнено попрямувала за ними. Вони притаїлися. Поки мати різала яблука й посипала їх корицею, до неї нишком проскочив Федька й заховався під столом. Через деякий час до них на кухню зайшла Оленка. 

— Плесніть руками! — попросила вона. Тиша. Настася перевела суворий погляд на сина й пригрозила йому пальцем, щоб грав чесно. Він незадоволено надув губи, — Мам, ти тут? 

— Я тут, доню. І Федька під столом. 

Швидко зорієнтувавшись, вона кинулася до столу й впіймала брата за рукав. Почулися переможні крики. 

— Ну мама! — насупився Федір, — Так не за правилами! 

— Не за правилами не плескати, коли треба, а так все чесно. — насварила трохи. 

— Так ти обманюєш! — Оленка бацнула його ліктем в бік. 

Мати відвернулася від них й потягнулася до банки з цукром — порожня. Духовка вже нагрілася, тісто готове — залишилось тільки яблука посипати цукром та розкласти в формі для запікання. Жінка взяла порожню банку та пішла до коридору, щоб там по сходах піднятися наверх. У коморі на другому поверсі вони зберігали крупи, цукор, борошно й закрутки на зиму. Вона знаходилась напроти кімнати хлопців, була невеличкою, але більшою, ніж пропонували в міських квартирах. 

Світло загорілось з затримкою, на що Настася тільки цокнула язиком: давно казала чоловіку, що тут потрібно змінити лампочку або перевірити проводку, та він щоразу це відкладував до вихідних, а на вихідних чимось іншим займалися, так і забулося. 

З тяжким зітханням, жінка розвʼязала мішок з цукром та чашкою пересипала його в банку. Вона щось підспівувала собі під ніс, як враз ззаду, з кімнати хлопців почулося плескання в долоні.  

— Так, я ж казала, щоб в хованки ви грали тільки на першому поверсі, — незадоволено прикрикнула Настася, щоб Ванька точно почув. Ото хитрюги ростуть — як не один, так другий! 

З горем пополам, набрала цукор та завʼязала мішок. Коли вона вже зачиняла двері комори й вимкнула світло, з кімнати хлопців почувся стук. Ванька стукнув три рази. 

Мати підійшла до дверей й постукала у відповідь: 

— Якщо ти хочеш, щоб з тобою грали, то не порушуй правила. Спускайся вниз, Оленка вже піймала Федька. 

Й пішла собі до сходів. У думках перебирала, що ж ще можна було приготувати до вечері. В холодильнику лежала молода капуста, можна швиденько нарубати салатик з морквою й кукурудзою — діти таке любили й їли за обидві щоки. 

З кухні чулася дитяча перепалка, знов сперечалися й не могли щось поділити. 

— Що за шум, де мордобій? — запитала мати, зайшовши до них. Й застигла на місці, неначе ноги до долу приросли. Липкий страх проліз в душу. Одразу всі думки з голови потікали. 

— Мамо, вони не хочуть зі мною грати! — пожалівся Федька. 

— Тому що ти шахраюєш! Не можна так! — грізно прикрикнув Ванька. Оленка тільки закивала, підтримуючи слова старшого брата. 

А в жінки серце в пʼяти впало. Як це так? Якщо Ванька тут, то хто в їхній кімнаті? Вона поставила банку на стіл та підхопила телефон, набираючи номер чоловіка. Коли він прийняв виклик, Настася вже обережно підіймалась сходами. 

— У нас хтось чужий в домі, — тихо прошепотіла вона, як тільки на тому кінці відповіли. В другій руці вона стискала вазу, яку підхопила з шафи. — В кімнаті хлопців. 

Не дочекавшись відповіді, жінка обережно відкрила двері й заглянула в кімнату. Волосся шевелилося на голові від страху, а по чолі стікав холодний піт. Вона вже була готова кинутися на грабіжників, та в кімнаті було порожньо. 

Настася з полегшенням видихнула. Й тільки потім помітила — чоловік за цей час не сказав й ні слова, що було дивно. 

— Чому ти мовчиш? 

— Я виграв! — відповів по телефону чийсь скрипучий голос, а за спиною почувся новий плеск в долоні...

Роздався нелюдський сміх.