23 усвідомлення

Через кілька хвилин місцеві моряки почнуть скучати по часам цинги та некрозу в морі. Діставатись до судна ми вирішили обережно. Поприв'язували по три грузила до штанів та пішли на дно, як перелякані боржники з мискою цементу навколо ніг.

Розбитий баркас застеляв Дніпро, ховаючи під собою мішки зі сміттям, скелети ворогів комунізму та спадщину половських полководців. Ріка ще не встигла замерзнути, але риба вже поховалась по норах. Ніщо нам не заважало.

Ми крались до пароходу, човгаючи по дну каучуковими валянками з печатями Ліги Націй. Видно, Бурда дістав форму на старому складі. Одному із тих, де нині підселяють овець та винтових наркоманів. Для Монолюдини довелось навісити одразу три балони з киснем та зав'язати очі сірою тужуркою. Вона йшла за нами, тримаючись за мотузку. Потрібно дати цій бідоласі можливість проявити себе.

Діставшись до дна "Академіка Парашутова", ми попіднімали голови. Потрібно було прорізатись всередину. Це була моя робота.

Пароход знизу мав хромований корпус з гумовими латками, що накривали собою набиті пухом прошарки. Це так корабель зігрівався в холодній воді. Я піднявся до його дна та обхопив руками. На поясі висів газовий різак.

Через три хвилини я вишмалив знизу квадратну рамку шириною 47,237 сантиметрів. Шматки пуху поспливали в кораблі. Різати знизу було чудовою ідеєю - вода не проникне і нас ніхто не помітить. Зараз потрібно було діти тихо, щоб не злякати Поліну.

Ми пролізли на судно наче підселені в колгосп щури. В машинному відділенні було гучно. Сталеві поршні гуділи та ревіли, висікаючи іскри. Двигун трясло у всі боки, розкидаючи гайки та болти. Це був справжній механічний оркестр з пожованими корозією музикантами.

Мені вже не терпілось дістатись до Поліни. Ми почали підніматись по сходах на середню палубу, де були розташовані каюти. Прямо в проході до нас долетіти болючі чоловічі крики. Хтось наче на шматки розривався.

В одній із кают гучно страждав якийсь мужик. Слина долітала до круглого віконця. Стіни хитались від його люті та болю. Я обережно підійшов до дверей та зазирнув усередину.

На широченному матраці із зображенням Аль Пачіно розвалився перебинтований Ігор Дод. Негідник вижив, втративши обидві ноги. Його тремтяча рука агресивно заливала горілку в рот, намагаючись знеболити тіло. Потилицю зам'яло трохи всередину, половини зубів не було, очі червоні як стиглі помідори, щелепу вивернуло вбік - його було непросто впізнати.

- Ведіть вже сюди ваших клятих коновалів! - кричав Гекко. - Мені боляче, хай вколять мені якесь своє лайно!

Що ж, не добив. Це біда. Я вже почав думати, як примотати його до поршня, облити бензином та запекти до ступеня Medium Rare з червоненькими пряними корочками на щоках. Він не має так страждати. Він повинен страждати так, як я це вважатиму за правильне.

Але в плани знову пролізли неочікувані фактори. Двері наглухо зачинені, до ручки приварили три ломи та мідну мисочку. Так просто не зайдеш. Паршиво.

Раптово в стелі каюти розкрився люк. Почувся тихий кашель. Згори звісилась мотузкова драбина. Там хтось кублився. Кілька заляпаних майонезом лікарів почали опускатись до свого скаліченого пацієнта, обговорюючи шашлики та домашній коньяк.

- Лікуйте мене! - наказав він, схопивши за комір одного з них.

- Ага, ага, - позіхнув лікар, - два стакани тормозухи і я буду вашим на весь день. Труби горять, ви шо, не бачите?

Попри жарти, вони все-таки почали його "лікувати". Поставили нову крапельницю з мутною рідиною, запах від якої просочувався навіть крізь двері. Бинти закінчились, довелось перев'язувати ноги наново штаньми з плямами від оселедця. Прокрапали очі бояришником.

- Боже! - волав Гекко. - Я розірву вас усіх, суки!

- Це ви до своїх тромбів звертаєтесь? - засміялись лікарі.

І тут я зрозумів, його тримають не як пораненого союзника, ні. Поліна тримає його тут як смішне опудало. Вона насміхається з його поразки. Що ж, любить дівчинка показуху. За це я її не засуджую.

Потім нагорі знову хтось затопотів. З люку виглянула лиса голова зі шрамом.

- Оперуповноважений Рустам Ділдо прибув на виконання завдання, - заговорила голова.

- Що у вас із прізвищем? - спитав лікар.

- Наголос ставте на букву "О", не смійтеся!

Гекко підвівся на лікті. Роздратування не спадало з його обличчя.

- Це вона тебе прислала? - спитав він.

- Так, - кивнув, висячи вниз головою, Рустам. - Вона хоче з тобою побачитись. Піднімайте його хлопці. Щоб через хвилину він був на верхній палубі.

Ігоря Дода обмотали шкіряними поясками та крюками і почали затягувати в люк наче мішок з вугіллям. Значить... нам також потрібно нагору. Настала моя черга глузувати.