22 усвідомлення

Коли ми ходили в перший клас, головною цінністю було мати дві пачки "Camel" та шнурки на забродних чоботях. Я тоді ще мріяв стати грузчиком на хімкомібнаті імені Джорджа Шевченка Молодшого. Але мрії це те, що треба виганяти з себе як мишей з глиняної хати. Вони обіцяють тобі стабільність та спокій, брешуть з середини юної не битої батьківськими ляпасами голови.

Я давно не мріяв по-чесному. Забув як це. Тепер у мене є лише бажання - так зручніше. На відміну від наївних мрій, у бажань є чіткі прикладні функції. Вони тупо краще, відверто кажучи.

І зараз в мене були деякі бажання. Всі вони були брудними, як і завжди. В них настоювалась та сама недосяжна мріями стабільність. Я бажав... щоб мені просто дали доробити свою справу, не втручались в хід речей. Люди навколо щось від мене постійно вимагають, тому щоб задовільнити свої прості бажання, треба їм підігравати в цьому дурному спектаклі.

Олена погодилась з Бурдою. Погодилась дозволити мені грохнути Поліну. Моє життя знову обміняли, щоб засолодити мою чорну душу черговим насильством. Я був старою іржавою хвірткою, якій востаннє дозволили впустити в двір колекторів, щоб ті викинули на мороз наївного пенсіонера.

Ми їхали в зеленому "Рафіку" 2203 зі спущеними колесами. Сніг прилипав до вікон, наче хотів засипати нас усіх насмерть. Колючий та хижий, він мені подобався.

Я сидів на обмотаному шубою сидінні, зі спинки звисало три мідних хрестики та шматок журналу "СССР Esquire" з автографом Богдана Ступки. Поперек пострілювало рідкими спалахами болю. Доводилось терпіти.

- А де... батько твоїх дітей? - спитав я у Олени, вона сиділа поруч.

- Його завалило комбікормом на заробітках в Польші, - неохоче пояснила донька.

- Цікавий фінал. Але міг бути і яскравіший.

Порвані шини шелестіли по дорозі. Бурда знав, де знаходилась Поліна. Після того, як резиденція Гекко зруйнувалась, вона очолила екстренну комісію по створенню екстренних комісій по врегулюванню надзвичайних ситуацій(ЕКПСЕКПВНС). Паскуда використовувала кожну дрібну можливість для кар'єрного зростання. Справжня акула, яка повірила, що осідлала хаос. Скоро я переконаю її у зворотному.

Вулиці Києва наповнились крикливою тривогою. Бідні міщани тягали себе провулками наче бродячі дворняги з порваними ланцюгами на шиях. Вони боялись майбутнього. І правильно робили. Попереду не було ніякого порятунку. Далі лише нудне старіння з енурезом та обвислою шкірою.

Автівка зупинилась біля Подільського мосту. Чорний пароход "Академік Парашутов" розтинав Дніпро своїм горбатим сталевим носом. Поліна була там. Її ручні бойовики та алжирські найманці були повсюду. Тягали коробки з таранькою, грали в карти, намилювали палубу дьогтем. Іншими словами, відробляли кожну вкинуту копійку.

- Настав час показати, що ми справжні патріоти, - сказав Бурда.

- Сьогодні ми востаннє порушимо кримінальний кодекс, - додав Скирда та осушив чарку самогону.

Ми розмотали ящики з водолазним спорядженням, витягли в'язані мотузки, познімали біжутерію та приготувались до штурму. Пора згадувати свої флотські навички. Сьогодні вони потоплять "Академіка Парашутова", порушивши всі технічні норми.