19 усвідомлення

Коли Олена була маленькою, то часто любила шити джинсові картузи сусідським сталеварам. На відміну від старшого брата Алінія, вона не нюхала крек із сибірськими уркаганами. Була напрочуд чемною та доброю, навіть коли я по п'яні розносив хату кувалдою. Мені завжди було байдуже, ким вона виросте. Я бачив її майбутнє на трасі серед забрьоханих далекобійників. Я помилився.

Вона не виглядає як затерта шприцами наркоманка. Ні, вона служить одному із самих буйних негідників, яких я зустрічав. Не знаю, що гірше. Життя завжди любило глузувати з мене. Я просто змирюсь із цим.

Ігор Дод натягнув на оновлену спину засалений піджак.

- Чому він не випраний? - спитав він.

- Пральна машинка згоріла, - пояснили помічники.

- Що ж, насрати. Увага людей буде прикута до моїх каліцтв. Шмотки не важливі.

- Ви на прес-конференцію?

- Так. Треба пояснити, що сталось сьогодні на площі.

Підійшовши до шухляди, Гекко надпив з пляшки двісті грам Jameson'а, а потім викинув її в стіну. Його не на жарт роздратував мій вчинок. Мені це подобається.

Гекко вийшов з кімнати злий як бичара перед забоєм. Я знав, що робити далі. Знав, як все це зупинити. Потрібно лише дещо змінити підхід. Не треба лізти на амбразуру голими грудьми з пневмотораксом всередині.

Ця будівля стане братською могилою для всіх цих щурів. Я почав повзти назад. Мої зігнуті ключиці шорхали та залишали за собою криваві доріжки. Боляче було наче провалився в дробилку, але я мовчав та терпів. Біль - це лише сигналізація організму, що щось не так. Я й так це знаю, мені не треба зайвий раз гудіти у вухах.

Щоб обвалити цю будівлю потрібно пробратись до цокольного поверху. Ще перед входом я помітив, що фундамент тут розкришений, бо заливався розбавленим дертю цементом. Несучі стіни армовані явно старою деревиною з бронзовими серцевинами. Ґрунт тут м'який, нахил конструкції створюється сам собою. Це буде зручно.

Я провалився в самий низ шахти, потрапивши в підвальне приміщення. Падаючи, зачепився за якийсь цвях, задравши черевик аж до стегна - пофігу, потерплю і це. На фоні поламаних ключиць, гола стопа - це дрібниця.

Тут знизу шахта перекривалась погнутою решіткою радіатора з брелоком кота Леопольда на ланцюжку. Виштовхнув її як пневматичний балон з пусковою шапкою.

Моя туша пролізла туди наче обморожений п'яний волоцюга. Пилюга тут стояла дебела. Все було вкрито товстим шаром на три пальці заввишки. По кутках розкидано багато старих інструментів та іншого мотлоху: дріль, перфоратор зі зйомним поршнем, складений вдвоє таганок "Карпати" та штук двадцять мішків чорної бухгалтерії Леоніда Кравчука, коли той працював над атомним авіаносцем "Біл Клінтон" у Азовській акваторії.

Настав час поховати все це разом з його божевільними власниками. Тут багато місця, вистачить для десятків скелетів. Вийде прекрасна сировина для археологів наступного століття.

Через вузьке віконце виднівся край приймального залу, де якраз і йшла та сама прес-конференція. Я добре все бачив з підвалу. Гекко знову хотів запудрити людям очі. Видно, як він отримує від цього кінську дозу препарату під назвою "Задоволення".

- На вас сьогодні був здійснений напад, як ви це прокоментуєте? - спитав журналіст Полтавської обласної партії "Чорний Каганат".

- Так, це був Павло Кулакенко. Відомий екстреміст, - сказав Ігор Дод. - Як мені доповіли, саме він стоїть за аваріями трамваїв і хоче завадити запровадженню закону №1488.

Журналіст поправив задраного чуба, що стояв на бріоліні та продовжив опитування:

- А поясніть нам, будь ласка, що це за закон? Наше суспільство до сих пір не до кінця розуміє його суть.

Гекко кивнув.

- Так, звичайно. Як вам відомо, наша держава давно потребує якісної судової реформи. Закон №1488, створений нашим шановним президентом М'ясним ще чотирнадцятого жовтня - це організація приватних судів. Вони не будуть підвладні конституції та іншим обмежуючим органам. І це дуже круто.

- Чому?

Гекко посміхнувся.

- Бо... якщо я щось вам зроблю, ви можете нацькувати на мене свій власний суд, а я проти вас виведу свій. В кого більше юристів, той і переміг. Так і мають працювати суди при анкапі.

- Так у нас же демократична республіка, - задумливо зауважив журналіст.

- Ну нічого страшного. Якось посунеться, - сказав депутат Верховної Ради, - Головне, що це дуже прогресивно. А це... завжди важливий крок до євроінтеграції.

Що ж, пора закінчувати ці балачки. Руки мої поки були недієздатні, через пошкодження ключиць, тому я схопився ногами за перфоратор та розкришив опорні сваї. Будівлю затрясло як холодець в руках хворого на Паркінсон діда.

Спочатку обвалились верхні поверхи. Складались у бетонний бутерброд, перетворюючи негідників на полуничне повидло з потріпкою. Потім, склавшись, вся ця маса тріснула, зігнула армовані перемички та поховала всіх присутніх на прес-конференції.

Я просто стояв і чекав. Шматки цегли та газоблоки розтовкли мої кістки та притиснули до підлоги. Я не намагався піднятись. Будівельний шлак та металобрухт тонами засипали мене в підвалі.