18 усвідомлення

Є тільки два способи вирішити проблему. Перший - встати на коліна, опустити голову та мовчки отримувати від неї удари, поки вона не пройде. Другий - встати на коліна, але пручатись, калічитись, отримати поразку та зганьбитись, доки вона також сама не пройде. В обох випадках ніщо не допоможе її прибрати, такі правила.

Я вже давно встав на коліна, зганьбився та помер. Я не боюся залишитись посміховиськом, нічого не досягнувши. Але це не позбавить мене задоволення вчергове зруйнувати своє коротке безглузде життя. Ігор Дод буде моїм, навіть якщо я стану грушею для биття заради цього.

Я перекинув своє тіло через підвіконня, проникнувши в вороже лігво. Тут пахло макухою та вазеліном. Під стінами стояли рушниці ІЖ-27, перемотані капроновими колготами. Стіни розмальовані портретами Януковича з мішенню на лобі. Я пересувався в бік коридору, де галас від караоке патрулював цілий поверх.

Довелось переступити через пару валіз із пограбованим бюджетом держави. Купюри пахли рідними безкрайніми ланами. Під стелями висіли камери спостереження Arriflex 435. Доводилось рухатись специфічним ритмом формату 3 на 7.56, щоб змінювати своє положення чітко в сліпу зону тактової частоту зйомки камери. Це дозволяло пересуватись, не з'являючись в кадрі.

Я притулився до холодної стіни, покритої мохом та ДСП. За дверима якісь мужики виспівували альбоми Воплі Відоплясова. Половина була п'яною настільки, що їхні ноги розгойдувались як маятники зі зміщеним центром маси. Їхні піджаки La Costa заляпані салатом олів'є та холодцем із індика. Вбивці вже святкують Різдво. От і мені пора.

Я перескочив далі. Переді мною була вентиляційна шахта діагоналлю 25 дюймів. Мої плечі туди просто так не влізуть. Треба зламати ключиці. Гепнувши себе пару разів об стіну, мені вдалось розтрощити габаритні кістки. Я проліз всередину.

Щури вже там намостили собі гнізда. Розкидана солома змішувалась зі шприцами від метадону та компостом. Я рухався вперед, ігноруючи сморід. Лайно оповило моє побите тіло.

Штовхаючи себе далі, я наближався до кімнати, з якої доносився голос Гекко. Він був розлючений і це мене тішило, бо я також був розлючений. Наші почуття взаємні, синхронізовані. Це справжнє передсмертне кохання.

Решітка, що вела до його кабінету виявилась не такою, як та, через яку я проліз. Посічена вертикально з візерунком ACAB. Видно, набирали підрядників із іншого гетто. Тут навіть гайки були круглими, ніяк зубами вчепитись.

Мій погляд просочився крізь решітку. Ігор Дод вивалився в кріслі та стогнав від болю, поки три жінки пришивали до нього широченну ковдру свинячої шкіри.

- О боже! Який біль! - кричав він.

Поруч на підлозі сидів його маленький син та грався солдатиками. Маленькі фігурки перестрибували, в руках хлопця, криваві калюжі між ногами батька. Він грався, нюхаючи згорілу шкіру Ігоря.

- Тату, а що сталось? - спитав син.

Гекко стиснув зуби, стримуючи страждання, яке я йому подарував, забувши про ялинку та кольоровий бантик.

- Один клоп надто в себе повірив. Нічого, я поставлю його на місце.

- Ого, ти такий сильний, тату.

Ігор Дод встав з крісла та нахилився до хлопчика. Його погляд був важким та суворим.

- А ти став сильним, синку? Тобі вже п'ять років, ти вже маєш вміти валити людей як пшеницю косою.

- Я не знаю. Я не пробував.

- Бабуся хіба не вчила тебе, як правильно топити кошенят? У відро пхаєш сліпими, поки вони очі не встигли пороздирати та побачити своє нікчемне життя.

Син опустився назад до іграшок та почав бити їх кулаками. Фігурки солдатів СС, римських легіонерів та талібану порозлітались у всі боки. Батькові, судячи по очам, це не сильно сподобалось.

- Треба так людей бити, а не цяцьки. Нічому ти не навчився. Мій син слабак!

Гекко схопив хлопчика за комір та викинув у вікно. Від цього кидка в нього на спині розійшлась щойно пересаджена свиняча шкіра.

- Ох... цей Павло Кулакенко не дасть мені спокою! Зашивайте знову, я не буду ходити з голою спиною! Олено, давай працюй!

Хто? Я підсунувся ближче. Придивився до облич тих ткачих, що латали Дода. Знову доля підкинула мені черговий несмішний жарт. Однією із прислужниць Гекко виявилась моя дочка Олена, яку я не бачив вже п'ятнадцять років.