15 усвідомлення

Із прокуреної каптерки вийшов високий сержант з тонкими ногами-шпалами. Куций придурок. Одразу ж тягнув до нас мішок коноплі, щоб підкинути нам як фальшивий доказ. Бідолаха спіткався об кришену цеглу, якою комунальники позасипали дірки в асфальті. Човгав, жуючи насвай.

- Все буде нормально, - сказав його напарник із зеленим протигазом на чолі. - Ми просто подивимось ваші документи і пропустимо далі. Це стандартна процедура.

Бурда заштовхав руку у внутрішню кишеню куртки та простягнув йому своє посвідчення СБУ.

- Це ви на базарі купили? - спитав поліцейський. - Прикольно виглядає, смішне. Прям як справжнє.

- Я при виконанні, - сказав Бурда. - Мені не до жартів, хлопці.

Він служить в цій системі багато років, а ніяк не може зараз зрозуміти, що нас пропустять в місто лише в чорних поліетиленових мішках з подарунковими бантами на грудях та стрічкою "Roshen".

Я навіть не збирався підігравати цьому маскараду. Мій гнів перелився за краї. Рука випрямила АКМ та засадила три кулі в лоба нахабному бичку. Його череп розлетівся як бабусин фаянс. Побачивши це, обкурений сержант одразу прикрився мішком коноплі та встав навколішки.

Ще троє оточили Пріору та почали розгойдувати її, щоб повалити на дах. Не випускаючи цигарки з зубів, вони хрипіли та натужно штовхали нашу машину. Дим від дешевого тютюну просочувався в наші вікна прозорими пазурями.

- В мене грижа, мужики, давайте вже поскоріше їх завалимо! - крикнув хтось із поліцейських.

Що ж, вони підказали мені подальший план дій. Коли я служив в армії, польові медики дуже наголошували на тому, щоб під час облаштування окопів, ми правильно тягали мішки з піском та розподіляли навантаження. Я запам'ятав це на все життя, бо ті, хто не засвоїли цей урок, давно лежать в могилах із сосновими хрестами.

Схопивши Монолюдину за плече, я потягнув її на себе, змістивши центр тяжіння. Тепер баланс ваги у Ладі був надто небезпечний. Копи за секунду позривали собі спини. Скрипучий стогін залунав на весь гай. Розкушені зубами цигарки посипались на дорогу.

Я думав, ми нарешті звільнились, але розлючений сержант застрибнув на дах нашої машини як скажена рись. Його слина котилась по корпусу. Червоні очі дулись від гігантського тиску. Його гарчання змушувало алюмінієву обшивку вібрувати.

- Зупиніть його! - крикнув Бурда.

Скирда пробив кулаком дах машини наче незграбний археолог лист рідкісного папірусу. Те що, сталось далі ледь не змусило мене вистрибнути у вікно. Скирда запхав наш човник в груди сержанта, обмотавши весла навколо шиї. Голова полетіла в хмари наче пробка від шампанського. Мішок коноплі вибухнув, засипавши весь салон коричневою ботвою. Все це сталось менше ніж за чверть секунди.

Щойно колеса машини сіли назад на асфальт, ми могли їхати далі. І ми поїхали, не втрачаючи жодної миті. Що ж, прорвались відносно без складнощів. Я відкинувся на спинку сидіння та почав перераховувати інвентар. Окрім трьох імпульсивних куль та залишків самоконтролю, ми ні з чим не розпрощались - це вже була перемога. Ті покидьки могли відколупати мені голову ломами.

Автівка заслизнула в місто та тісними засніженими дворами неслась до Хрещатику. Місто спокійно тряслось від терору Гекко та Поліни, не розуміючи реальні причини цього страху. Вони не бачили злодіїв у себе під носом.

Скирда витер закривавлені руки об фліцеві куртки Монолюдини та нахмурився, зламавши собі пару лицевих кісток. Його волохаті передпліччя виглядали наче обмотані шубами діжки з коньяком. Не дарма я завжди ставився до нього з обережністю.

- Далі будемо діяти обачніше, - зауважив Бурда.

- Навіщо? - чесно спитав я.

Мені начхати на обачність. Я готовий був кришити всіх підряд, наче відбійний молоток з алмазною головкою у вигляді двох ковшів.

- Тоді твоя смерть не буде такою епічною, як ти цього чекаєш, - пояснив Бурда.

Переконливо.

- Гаразд, - кивнув я. - Ти маєш рацію.

Хрещатик вже був недалеко. Це було відчутно через велику кількість чернівецьких музикантів та трубадурів в бурих кітелях. Тут свято було на кожному кроці. Здавалось, навіть поминки в цьому районі зустрічали феєрверками "Ярополк".

Машина різко загальмувала. Коли ми доїхали до площі, масивна стіна натовпу перегородила спинами всю дорогу. Тут щось відбувалось. Ми попіднімали голови. Як виявилось, саме зараз перед народом виступав наш президент - М'ясний.

Сіра висока постать чотири метри заввишки нависала над натовпом. Його антично суворе обличчя не рухалось. Це був живий пам'ятник з висвітленого граніту. Це була постать, яка не відчувала нічого.