8 усвідомлення

Головна суть наукового методу - це переконати ідіотів у тому, що твоя маячня логічна та послідовна. Коли Жордано Бруно винайшов ворсинкові струни для гідронасоса, він вів себе як цар з гаремом. Насправді, це була показуха. Авторитет зароблений присіданням на вуха.

Наш шкільний вчитель фізики Шайба Петрович Котляревський казав, що можна ігнорувати його предмет, бо всі все одно будуть просто точити гайки на заводі. Взагалі він мало що розповідав. В основному, курив постійно. Навіть в класі, при дітях. Я сам закурив першу цигарку від нього.

Зараз би не відмовився від одної. Посмалити губи - це те, що потрібно прямо зараз. Гекко пішов разом зі своїми людьми, залишивши мене як полоненого. Не такий вже він і розумний ляльковод, раз проігнорував мої слова про втечу.

Проволока давно розтерлась в мене за спиною, я швидко звільнив руки. Аж дихати легше стало. І хоч повітря тут важке, запилене, свобода все одно була приємною, навіть брудна.

Мої руки прошурували по старих дубових шафах з погнутими антресолями. Сміття там було під самий верх: три гіпсових бюста Дена Сяопіна, граблі з привареними цвяхами замість зубців, прапор червоної армії, прапор УПА, собачі кістки та телевізор Електрон-716Д.

Що ж, мене це влаштовувало. Я розбив телевізор граблями та повитягав усі мідні деталі. А зранку вже сміливо збагрив їх на металолом, заробивши копійку на проїзд у автобусі Богдан до Дніпра.

Ще коли я валявся у вертольоті, мене мучили спогади про мою дружину Мадам Катастрофу та мого друга Франка Бен-Гура. Я не переймався через їхню долю, просто цікавився, що з ними сталось. Якщо вони дізнаються, що я живий... це буде насмішкою над усіма жертвами, через які вони пройшли.

Але рано чи пізно, вони все одно дізналися б правду, коли я влаштував би напад на депутата Верховної Ради Ігоря Дода, або його поплічницю Поліну Захарченко. Тому краще показати їм себе одразу, щоб спали всі незручні питання. Я не бажаю їм смерті, я бажаю, щоб вони не жили оманою.

Прямо в салоні автобуса висів телевізор "Веселка", підвішений на три алюмінієвих дроти над головою водія. І це було цікаво, бо по ньому показували інтерв'ю з Гекко. Його хитра вусата пика ледве влазила в чорно-білий екран.

- А це правда, що ви одружені на рідній сестрі? - спитала журналістка.

Він невдоволено схрестив лапи.

- Це не так. Я одружений на дочці мого батька, але матері у нас різні. Це не сестра, там є якєсь інше слово, я його просто забув. Давно не листав словник Карповича.

По обличчях пасажирів було видно, що Ігор Дод їм не сильно подобався. Але в цьому і була його справжня могутність - вони нічого не могли йому зробити, яким би гидким він їм не здавався. Все-таки черевик спецназівця може легко заткнути рот голодного роботяги.

Коли я знищу Гекко, Поліну та всіх причетних, силовики можуть робити зі мною все, що захочуть. Потім хай хоч собакам мене згодовують. Але зараз, я буду для них невразливим як алмазна жила.

Контури міста Дніпро вималювались в моїх очах, щойно ми наблизились до Підгороднього. Тепер треба знайти свою сім'ю. Це буде легко. Мої навички слідопита нікуди не зникали. Вставши з місця, я схопився за запльований поручень - автобус проносився похмурими вулицями.

Зійшовши на зупинці, я знав, що робити далі. Похрустів пальцями та героїчно зсунув брови. Пора починати. Провівши перші два цикли польової телеметрії, мені вдалось вийти на дивну квартиру, до якої вели сліди не тільки Мадам Катастрофи та Франка Бен-Гура, а й... Марії Костренко. Що там взагалі відбувалось?

Я піднімався на четвертий поверх сходами. Брудні відбитки копролонових підборів, розводи шльопанців та ляпаси від протекторів старих берців - все це йшло переплетено вузлами. Неохайні кроки перескакували один на одного. Стіни сходової клітки були забризкані смердючою рідиною, схожою на відпрацьоване мастило Ж-28 "Буран".

Потрібна квартира висвітилась переді мною розтрощеними вщент дверима. Здавалось, туди заїхав таран тон на п'ятнадцять з обмоткою у вигляді ортопедичного матрацу.

Я зайшов усередину - діяв дуже обережно. Це було схоже на підлу пастку і мені це не подобалось. Із кухні доносилось глухе хрипіння з викриками та ламаним стогіном. Я стиснув у руці мартенситову кувалду з привареною шайбою у вигляді каструлі, та різко вискочив на кухню.

Я не чекав цього. Я не чекав нічого подібного. Франко Бен-Гур, Мадам Катастрофа та Марія Костренко були зшиті в одне тіло циганськими нитками. Шви були грубими, стягнуті степлером та ізострічкою. З побитих голів стирчали роги у вигляді чавунних ломів та труб. Тут не було більше моєї сім'ї, тепер це... Монолюдина.