7 усвідомлення

Вібрація вертольоту змушувала гілки берези лоскотати мені шию. Від цього зваленого дерева більше пестощів, ніж від усіх моїх колишніх дружин за все життя. Але насолоджуватись цим я не міг. Брутальні погляди м'язистих силовиків тиснули на мене пресом.

Це ручні пси Ігоря Дода - колишні тітушки, гопота і футбольні фанати. Я одразу це зрозумів по татуюваннях свастики на шиях. Тепер це не бандити, а поважні оперативники з корочками в кишенях. Їм віддають честь, а не задувають перцовими балончиками - часи змінились.

Вертольот хитало з боку в бік. Схоже, пілоти нахрюкались хмільного перед стартом. Нічого дивиного, за останні п'ять років статистика авіакатастроф перевершила числа класичного місіонерського ДТП.

Це ж не вперше мене вже в'яжуть офіціали. Постійно їм від мене щось потрібно. Я дуже зручний, бо бачу правду такою, яка вона є. Вони виривають мене з мого побуту, з мого шляху, та навіть з лап смерті, але завжди не готові прийняти чесну відповідь від мене. Вони бояться правди, бо інакше... їм доведеться спалити себе, як це зробив я.

Через три години вони всадили мене на якусь похилу табуреточку в заколоченому сараї. Колись тут весь колгосп свиней різав, а тепер під ніж ідуть незручні люди. Форма не змінилась, змінилось її пояснення.

Видно, мене забрали на побачення. Інтимність цього моменту облизувала мене нестерпним очікуванням. Гекко витяг з коробки пляшку Шардоне та набрав собі побиту залізну кружку.

Сливовий берет дрімав на його чолі, наче пильний сторож. Надпивши вино, він наблизився до мене та сів навпроти. Сапфірові очі поблискували кристалічним холодом. Він був наче кам'яний голем, якого пробудили перелякані до смерті деміурги. Йому хотілось вилити на мене свою владу, замаринувати мене в ній з ніг до голови.

- Я виберусь звідси через десять хвилин, - відверто сказав я. Мені нічого приховувати.

Допивши кружку, Гекко посміхнувся. Його мундир затрясло від кошачого сміху.

- Як хочеш, в тебе нічого не вийде.

- Чому ти так гадаєш?

- Бо... мені було б дуже прикро, - Ігор поклав мені лапу на плече. - Розумієш, Павло, зі мною всі чомусь хочуть гратись. Думають, що вони керують цим божевіллям. Це не так. От наприклад Поліна... вона гадає, що маніпулює мною, але насправді, це я маніпулюю нею. Вона - моя маріонетка.

Ці люди самі заплутались у своїх інтригах. Чим глибше я їх дізнаюсь, тим мерзотнішим мені стає цей клубок змій. Схоже, Ігорю було байдуже, чи можна мені довіряти, чи ні - він готовий був вивалити все без побоювання. Коли він витяг з-за пазухи карту, стало зрозуміло - зараз буде лекція.

- Дивись, Павлику, - Гекко розгорнув схему Києва, - в Чернігові ми перевірили реакцію суспільства на аварію трамваїв. Люди ридали як дітлахи. Це було смішно. Тепер потрібно таке ж саме зробити в Києві. Треба більше показного горя, щоб відволікти увагу від удару по Верховній Раді новими справедливими законами.

Я сплюнув під ноги.

- Навіщо ти мені це розповідаєш? Коли я вийду, то можу це комусь розкрити.

Його реакція на ці слова виявилась прямою і... відвертою. Гекко зім'яв свою карту, запхав її в рота та почав повільно прожовувати. Пресована целюлоза хрустіла на його зубах наче крейда. Він щиро насолоджувався смаком дешевих китайських чорнил. Це був недоступний для мене рівень гедонізму. Я навіть дещо заздрив цій прямоті.

- Розказуй. Такому психові як ти все одно ніхто окрім мене не повірить. Люди ніколи не приймуть від таких як ми навіть чисту правду. Єдина причина, чому до мене все ще хтось дослухається... мало хто бачив моє справжнє обличчя, як ти зараз.

Застебнувши парадний кітель, Ігор Дод встав та вирівнявся як нейлонова струна. Двері сараю відчинились. Щось відбувалось. Його бійці занесли всередину сталеву клітку із породистим карпатським зайцем. Сіре хутро з буро-коричневими плямами мерехтіло за решіткою. Створіння не усвідомлювало, куди потрапило.

- А це... моя маленькая радість, - сказав Гекко.

Його лапа витягла зайця з клітки, замахнулась невинною твариною та жбурнула її об стіну. Бідолаха вибухнув наче був начинений піроксиліном. Дрібні шматочки закинулись аж на липові стропила під дахом. Це був скромний красномовний жест від психопата.

Я оцінив його. Але настав час і мені зробити свій крок.