1 усвідомлення

Як реагувати на біль, якого немає? Як реагувати, коли розум усвідомлює травму, а рецептори її не відчувають? Коли вітер підмітає твої залишки, не залишається нічого, окрім як прийняти це.

Мій попіл осів в урну з написом "Для органіки та бутиратів" та заснув як ведмідь у берлозі. Я згорів. Спалив себе, бо зрозумів безглуздість свого шляху. Все, що я робив було навіяною манією, туберкульозом на невинних легенях.

Мені дуже хотілось прийняти спокій небуття. Стати нічим, наповненим таким же нічим ніде. Досвід - це прогоркле повидло на свіжому хлібові. Він нагадує молодому тісту твого тіла, що таке пліснява страждань.

Раптово повітря пробилось в нові легені. Я вдихнув. Очі розплющились - я побачив реальність знову. Схоже, я був живий і цілий. Це божевілля.

Руки не спалені, ноги - також. Вся шкіра блистіла наче вкрита солідолом. Я був змащений як новенький підшипник. Моє тіло підвелось. Навколо мене лікарняна палата. Потріскана фарба трималась за стіни останніми силами.

Поруч з моїм ліжком товкся якийсь перекошений лобуряка у ватяному бушлаті. Видно, це був лікар. Його янтарні очі завалились в череп від безкінечних п'янок. Видно, це майстер своєї справи, раз зміг витягти мене з того світу, попри наслідки цирозу печінки.

- Привіт, Павло, - заговорив він, - певно, ти зараз не розумієш, що відбувається. Ти ж спалив сам себе до тла, пам'ятаєш?

- Так... я в потойбіччі? - спитала моя голова.

Лікар облизав свої кучеряві бурі вуса, що давно позлипались у калачі.

- Ні, на щастя. Справа в тому, що в тебе був брат-близнюк Єгор... Єгор Кулакенко. Ти колись із ним на залізниці шпали клав. Так от він помер від аневризми.

Це була неоднорідна по якості відповідь. Як смалець з тугими хрящами, що так і не закипіли у виварці. Лікар говорив плутано, його язик прилипав до змащених салом губ.

- Твій мозок вцілів, Павло, - продовжив він. - Він не встиг згоріти. Його попекло трохи по бокам, але це не страшно. Ми сажу пообмітали, так що все нормально.

Я нахилився вперед.

- Тобто... ви пересадили мій мозок моєму мертвому брату?

- Саме так. Тепер ти живеш в його тілі.

Це була погана новина. Це означало, що мене хтось змушує жити проти моєї волі. В цій країні без дозволу навіть на кладовище не переїдеш. І що вони зі мною зроблять? Змусять обробляти пшеницю, лупцюючи спину батогом? Видно, я тепер раб з кайданами у вигляді м'ясного тіла брата навколо мого мозку.

З Єгором у мене були стосунки як зі старим паровозом. Мене вражала його ведмедяча сила, але він був тупим як відро з гайками. Жилистий, рослий, любив грати у футбол колтуном зі смоли. Також часто тікав з двору, бо забував, де стоять двері в дім. Спав під парканами, їв із собачої миски.

Але добрий був. Одного разу допоміг парі бандюків обнести сільський продуктовий. Чисто від душі, жодної копійки не взяв. За це він і отримав прізвисько "Мокруха", бо голова крепко протікала.

І тепер я сидів у ньому як у шовковому кріслі з подушками "Славутич". Цікава перспектива на життя. Тепер воно виглядало як та ж сама копійка "Одна гривня", але розвернута не числом, а розтертим портретом Володимира Великого.

- Чому ви мене воскресили? - спитав я.

Лікар перехилив чарку та витер рукавом загрубівші потріскані вуста. Його ніс почервонів від удару горілки по судинах.

- Служба Безпеки України хоче використати твої навички у своїх цілях. Мені сказали, що ти будеш для них корисний.

Двері палати відчинились. В гості завітало двоє. Один - колишній міністр оборони Бурда Шалом, стиляга з масляним волоссям. Фанат гуталіну та ставок на спорт. Обличчя наче вигоріле простирадло. Його товариш - якийсь короткий бугай з чорною цигаркою. Видно, також відомий погон. В нас чини ходять як попугаї, трясуть своїми значками.

- Привіт, Павло, - посміхнувся Бурда.

Це були не звичайні люди, а два купця, що прийшли забирати свій товар - мене.